Їй знов хотілось м’яса. Вона пройшла
на кухню, відкрила морозилку і вчепилась зубами в сирий мерзлий кусок. "Боже,
що я роблю”, - промайнула думка, але насолода була настільки сильною, що вона
не могла втриматись.
Іван Іванович Іванов, що працює в
проектувальному бюро
Він важко підвівся з ліжка, запалив
світло, на дворі була зима і сонце ще не встало. Всунувши ноги в капці, Іван
Іванович поплентався на кухню. Запалив чайник.
Брудна рука, але в золотих кільцях,
схопила його за зап’ясток: "Любчику, давай погадаю, всю правду скажу”. Він
спробував висмикнути руку, але молода циганка міцно тримала. На вигляд їй було
років з двадцять п’ять, але коли він придивився уважно, то помітив, що вона ще
зовсім дитина. Під жмутом спідниць, що майоріли великими рожевими квітами та
хусткою, що нею був перев’язаний поперек, сховалося худеньке тіло
п’ятнадцятирічної дівчини.
Поклала книжку.
Позіхнула. Ще одна яскрава історія чужого кохання. Роздяглась. Вранці рано
вставати. Робота, метро, вечеря, прання, книжка до ранку і ще, і ще чужі
історії, що малює невтомна уява.
Вкотре гортаючи старий альбом, ловлю
себе на думці, що колись було добре, не так як зараз, враз забуваючи, що фото
зазвичай люди роблять, коли щасливі та ще й посміхаються за традицією. От і
виходить, що минуле було святом. Про майбутнє такого не скажеш. Яке воно? Я
боюсь, так мені страшно, що я скажу щось про нього, про майбутнє, і зурочу. Ні,
я не забобонна, але десь всередині живе первісний жах перед незрозумілими
речами.
