Обіцянка

Ніч хвилювала. Дівчина вийшла на поріг і вдихнула весняне повітря. Зірки сяяли. Вони вабили в далечінь. Їй хотілося кохати, відчувати безмежжя простору. Вона стояла і жодної думки не було, лише маленьке неясне бажання. Весна давала їй обіцянку щастя, навіть не обіцянку, а невеличкий натяк.  Але Оленка повірила. Все її наївне єство прагнуло того невловимого далекого щастя.

Дівчина повернулась до хати. Мама була на чергуванні. Оленка витягла зі скрині стару фіранку і обернулась в неї. Підскочила до дзеркала і посміхнулась. На неї дивилось веснянкувате обличчя. Я гарна, подумалось, і стало так хороше і тепло. Дівчина стала пританцьовувати під музику, що звучала в її грудях.

Скоро, дуже скоро мало статись щось чудове.

Олег проминув кілька хат. Йому було не зручно турбувати людей вночі. Світла не було, тому він попростував далі. В одній білій хатинці він помітив світло. Постукав. На поріг вискочило дівчисько замотане в портьєру. Хлопець привітався і запитав, чи є хто з дорослих вдома. Дівчисько образилось.

Тоді він спробував посміхнутись своєю найдружнішою посмішкою. Це подіяло і дівчина впустила його.

Він розповів, що студент – медик, уплітаючи за обидві щоки пиріжки з яблуками і запиваючи їх духмяним молоком. В їх селі він буде проходити практику і хотів би зняти кімнату.

Олег жив в Оленчиній хаті. На селі почали шепотітись, але дівчину це мало обходило. Він був таким приємним і розумним, той Олег. І здається, вона теж йому подобалась. Він був сирота. Виріс в притулку. Його батьки загинули, тому він дуже обережно, як до святині, ставився до життя їх сім’ї і їх з мамою стосунків.

Одного дня Олег ніжно потиснув Оленчину руку і поїхав.

Минули три роки, він повернувся. Оленка стала його дружиною і народила трьох чудових дітей. Вони прожили до глибокої старості. Найбільше він любив сидіти на ганку, поряд зі своєю Оленкою, пити тепле молоко і дивитись на зірки.

Весна виконала свою обіцянку.