Задовольнившись, вона підійшла до  дзеркала. Її довге розпущене волосся сяяло, відбиваючи світло місяця. Вона була прекрасна.

Швидко вдягнувшись, за кілька хвилин Маргарита вже була на вулиці і ловила таксі.

Було багато людей. Всі були в масках. Олександр відійшов, щоб не штовхатись, до стіни. Гуляння тільки почались, а навкруги вже було багато п’яних. Він завжди відчував до них відразу.

Вона почалась з дитинства, коли вітчим приходив додому п’яний, іноді його штани були мокрими, він валився на ліжко в брудних чоботах та хропів, а зранку мама прала його речі. Вона жодного разу не сказала йому і слова докору. Він так і помер, вважаючи себе ідеальним чоловіком. Одного разу він так набрався, що почав кидати в Олександра ножами, хлопець насилу втік.

Його життя було складним, але воно виховало сильний характер, завдяки чому Олександру вдалося стати успішним бізнесменом, проте на особисте життя йому завжди не вистачало часу.

Останнім часом він став гостро відчувати самотність.

Олександр помітив її відразу. В довгій чорній сукні вона ввійшла в зал і всі інші припинили існувати… вони танцювали всю ніч.

Такого феєрверку він ще не бачив. Різнобарвні вогні були чудовим закінченням вечора. В його руці була її маленька долонька.

Останній вогник згас в небі, залишивши смужку диму. На мить стало дуже темно. Він відчув, що вона зникає. Спробував відшукати її поглядом, але очі після вогнів розрізняли лише силуети в темноті. Її ніде не було.

Він не бачив обличчя під маскою, не спитав телефон, навіть імені він не знав.

Маргарита скинула ногою будильник, що порушував своїм залізним скреготом її солодкий сон.

Знов ранок. Вона спала лише кілька годин. Їй дуже хотілося вкрасти в цього сірого ранку хоч одну хвилинку сну. Вона закрила очі з думкою, що через хвилину встане. Їй снилося, що вона вмивається, вдягається і йде на роботу. На роботі чомусь набридливо дзвонив телефон. Вона відкрила очі і зрозуміла, що на роботу вона не пішла.

Дзвонили в її квартирі. Вона підняла трубку. Це був хтось з відділу кадрів. Цей хтось запитав, чому її немає на робочому місці. Вона промямлила щось у відповідь і поклала слухавку. Їй не хотілося йти на роботу. Знову те саме. Безліч листків з однаковими літерами, нудні, нецікаві тексти. Вона працювала коректором в провінційній газеті. Новини, що там друкувалися, наводили на неї сум. Весь день вона їла цукерки, достаючи їх з-під столу. Поки було щось смачненьке в тумбочці, вона могла працювати, потім воно закінчувалось, і день ставав нестерпним. Від читання боліли очі.

Потім вона поверталась додому, дивилась серіал та лягала спати. Так було завжди і вона звиклась, але тиждень тому з нею ніби щось відбулося.

Спочатку їй вночі хотілося їсти м’ясо і завжди кудись тягло і от вчора вона наважилась вийти з дому. Вечір, що вона провела, був чудовий. Вона сама не зрозуміла, як потрапила на чужий банкет, але пам’ятала, що була впевнена в тому, що її звідти не виженуть, навіть навпаки, чекають.

Олександр не знаходив собі місця. Йому не давала спокою незнайомка. Він закривав очі і бачив її струнку постать, майже летючі кроки… він не міг вести спокійно переговори з діловими партнерами, думки пурхали, як метелики.

Він сів в кабінеті, закрив очі і мріяв.

Душне приміщення бару наповнилось ніби зимовим повітрям, вона увійшла.   Він чекав її, знав, що вона прийде.

Не помічаючи нікого, вони пили мартіні, він шепотів її ім’я. Коли він вийшов за нею на двір, затримавшись на хвилину, щоб розрахуватись, вона зникла.

Він притискав її до грудей. Мотельний номер здавався їм палацом, але недосипання взяло своє і під ранок він заснув.

Коли сонце кинуло косий погляд на підлогу, її вже не було.

Маргарита не виходила на роботу і її звільнили. Вона кожен день збиралась піти туди, але думка про затхлий кабінет не давала їй встати з ліжка.

Маргарита, шепотів він її ім’я і воно було солодкім, як мартіні.  Секретарка подзвонила і сказала, що до нього на співбесіду якась жінка. Він шукав нову секретарку. Його йшла в декретну відпустку.

Олександру не хотілось відриватись від солодких думок, але він змусив себе.

Жінка, що зайшла, була "тьмяна”. Волосся туго скручене, на носі окуляри. Вона поклала резюме на стіл. Він помітив, що в неї синці під очима. "Мабуть мучиться безсонням”, - промайнула в нього думка. Для годиться він задав кілька запитань і пообіцяв передзвонити, навіть не записавши телефон.

Коли вона вийшла, він спробував повернутись до приємних думок, але вони кудись зникли. В душі була неясна тривога, а в тому місці, де було тепло, з’явилась порожнеча.

Він подивився на стіл, з резюме на нього дивилось чорно-біле обличчя в окулярах. Він прочитав ім’я: Маргарита…

Вона повернулась на стару роботу. Спочатку її не хотіли брати, але знайти іншого настільки професійного коректора і на таку зарплатню не так просто. Вона більше не ходила на чужі вечірки, але іноді в неї прокидався апетит і вона йшла до холодильник, щоб пошукати сирого м’яса.