Весна дала нам ще одні змагання – Чемпіонат ім. Жука. Вони традиційно проводяться у Бабиному Яру. Як завжди ми їх програли.

Але нам мало було поразок і ми такі поїхали на чемпіонат України в Байдарську долину. Хоч його теж програли, але спогади найкращі. В один день ми сходили на море і купались, їли сливи, плавали в озері (де місцеві мили конейJ)

Потім знов були тренування і непомітно прийшла осінь.

Починався другий рік. Багато людей пішло. Хтось усвідомив себе митцем і не хотів губити руки мотузками, хтось зрозумів, що ходити пішки по грязюці і тягати тяжкі речі надто шкідливо і не вдячно... хтось... мотивів було безліч, простіше порахувати хто лишився: я, Палієнко, Дергун і Сваньонок (який став Сваньонком пізніше – бо лазила на Хортиці босими ногами як свани) ну і звісно ВВ (без нього, не було б нічого).

Цей рік був багатий на дівчат: Друг (Став Другом в Кримському поході 2007р., а до того Павленко Іра), Опанасенко Іра, вона ж Опанася і Катя. Пішов старший Карнелюк і на зміну йому прийшов молодший (ніколи не забуду очей старшого Корнелюка, коли він пер ноші – в яких я лежала, і в очах стояв жах і перенапруження. Мабуть після того він і втік, а я вирішила, більше не лягати в ноші, краще вже нести, ніж розлякувати людей).

 Дуже складно згадується серпень, вересень, жовтень (ледь згадала – мені вирізали апендицит і в останні дні лікарняного я бігла по сходах, проводжати друзів на Кубок Хортиці і впала зі сходів зламавши ногу – це була небувала вдача. Завдяки їй я дописала текс дісеру.) На наступний день після того, як мені зняли гіпс я вже бігла осінній лист. Там немає особливо чим хвалитись, хоча Ксюха з Артемом посіли перше в першому класі.

Ще була поїздка в Млинки організована Махалом (така собі мрія клаустрофоба). Цікаво, чому про гори так багато пісень, а про печери – жодної? Що туди не романтики лазять? Чи там співати не можна – небезпечно? Мені точно було не до співів – довелось пережити всі дитячі страхи в комплексі.

Тренування продовжувались, були мотузки, баскетбол...  Новий рік на зеленці. Потім Карпати – ВВ навчив мене і Сваньонка кататися на гірських лижах (особлива подяка). У лютому вибрались і інші.

 
Мене вже не лякала перспектива сидіти в сирості, холоді і грязі (про які я так часто пишу, що мабуть введе абревіатуру СХГ).

У лютому відбувся перший "Х-Келін" – це було щось. Розмоклі ноги в ботах, мозолі на підошвах ніг, добова гонка, рюкзаки, заночувавши на полі, вранці ми виявили, що стоїмо на городі. Дядько виніс нам води... ВВ з дівчатами йшов слідом – насправді обігнав нас і десь чекав, в них були шашлики і вино, як ми заздрили. Але в цілому нам дуже сподобалось J

На чемпіонаті Чернігова ми теж завалились, в прямому смислі. Після цього я стала часто ходити на стенд – розуміючи, що не тренуючись нікуди не залізти.

У березні ми отримали СХГ в повній програмі. Нас вигнали зі спортзали і ми тягали свої мотузки під ліхтарями спорткомплексу, розвішуючись прямо на деревах.

Потім знов почався сезон: 1 квітня ми виграли вперше в житті "чемпіонат" в Боярці. Дуже комічно виглядали здоровенні дядьки, що вийшли на старт в повній системі, гримаючи залізом поруч з людьми в абалаковських обв'язках... Але ми виграли, нам почало вдаватись! То був маленький камінець, що зрушив стіну.

Потім було призове місце в Віниці (ВВ, Катя. Сваньонок, Витя, Молодший Корнелюк...) В той момент я була знов на Дурці, але в складі Кінасури. Ми мали готуватися до Чемпіонату України в Бахчисараї – не скажу, що було дуже весело з чужою командою, хоча вони виявились непоганими хлопцями і ми потоваришували.

В той період ми вже полюбили їздити в Денеші на скелі. В квітні ми вибрались на мій день народження. Тоді відбувся відомий Дюльфер Вітька в дамбу.

Потім був Бахчисарай. З наших поїхали туди лише я та Махал, а ще Шубіна, Чуранов, Стариков, Малишев і Вельчук (так потусоватись, за що йому велика вдячність, без нього ми б захлинулись в справах). В перший вечір Діма проголосив ключову фразу: "О котрій встає на нагородження" і ми такі встали на нього, але через чотири дні: я виграла особисті і в результаті - загальнокомандне третє місце в особистому заліку і поїхали з медалями веселі та задоволені. Махал втік кудись в печери, а ми повернулись в Київ.

В цей період Катя з Другом під керівництвом Тохи йшли свою першу одиничку. З ними були ще Льоша та Женя, загадкові друзі, які непогано тренувались і зникли так нічого і не явивши.