И когда рядом рухнет израненный друг,

И над первой потерей ты взвоешь скорбя,

И когда тыбез кожи останешься вдруг,

Потому что убили его, не тебя…

Підготовка до походу булу закінчено традиційними кувирками в пісок на Київському морі.

Останніми змаганнями літнього сезону став Чемпіонат України з пішохідного туризму. Наша «малочисельна» ( бо всі були вже в походах) команда мужньо боролась в Коростишиві, але сили були не рівні… загалом змагання програли але отримали безліч цікавих емоцій та вражень.

Прийшло літо і всі розійшлись по походам. Сергій Палієнко пішов з Ігорем Златським в п’ятірку на Алтай.

Потім наш невгомонний Сергій повів четвірку в складний забутий пішохідним Богом район Кузнецький Алатау.

А більшість команди попрямувала на Кавказ.

Група ВВ у складі Тані, Сергія Андрущенко, Медика Святіка та самого ВВ пройшла гірську двійку в одному з найбільш складних районів Кавказу – Бєзенгі. Крім того вони встигли побути в одноіменному альптаборі та підкорити кілька вершин.

Друга група нашого клубу, не дивлячись на всі труднощі, пройшла гірську четвірку в тому ж районі. В поході було пройдено вершини Дихні-Ауш (2А), Пік Баумана (2А), три перевали 2Б, два перевали 2А та один перевал 1Б. Зроблено купу гарних фото… Випито багато нарзанів…

В кінці походу команда зробила спробу піднятись на Ельбрус, але заважали природні умови – п’ять днів трималась непогода, закінчились продукти і газ. У результаті піднялись Лєна та Коля в тумані. А на наступний день, в таку саму непривітну погоду, піднявся Льоха Баканов.

Але як приємно було все ж підкорити цю омріяну вершину Кавказьких гір! І як цінувалась вода якої ми змогли напитись внизу і тепла зустріч команди ВВ в Терсколі.

                                                      Ведь Ельбрус и с самолёта видно здорово…

Після походу як заплановано було заздалегідь ми направились в альптабір Улу-Тау

Наша невгамовна команда по поверненню з Кавказу розпочала тренувальний сезон в Денешах.

Катя та Юра надумались одружитись і з цього приводу був гучний банкет і кілька днів святкування.

Перші вихідні вересня ми направились в Львів. Там проходив осінній кубок пам’яті. Виступ наш назвати блискучим було б складно. Ми умудрились зайняти третє на спасах та друге на скалах, загалом, результат як завжди після літа був не дуже високим.

Тренування тривали... ВВ облюбував «Дніпро».

На наступні вихідні ми прогулялись Канівськими кручами, відвідали могилу Шевченка, порушили кордон заповідника та скупались в місцевому морі.

Чемпіонат України пройшов біля Чернівців на «Протятому камінні». Виступили ми посередньо, єдиним призовим місцем було друге Лєнкіне в лічці. В загальному заліку ми стали 6 (це при тому, що нам не дали можливості виступити на спасах.

Проте після змагань ми влаштували лічку та зв’язки і «відтяглися» побігавши це все.

Змагання в Південноукраїнську кворум команд не зібрали, тому ми їх без проблем виграли, заклавши базу підготовки до ЧУ.

Кубок Хортиці прийшов неочікувано – ми вперше його виграли. Другі на спасах, перші на скалах. Це стало суттєвим кроком в нашому професійному зрості.

В суботу 17.10 Святік організував чудовий забіг, точніше організував нашу команду, а сам не побіг: хлопці з козацької організації «Спас» провели змагання – квест на Трухановому острові. Треба було швидко бігати і орієнтуватись. Ми стріляли з лука, билися на мішках, на списах, на шаблях, грали на бойових барабанах, стріляли з пушки, лазили по мотузкам, плавали на катамаранах. Стріляли по «ворогу» з рушниць, правда вони теж в нас стріляли, да так, що ми перемогли, але вижили лише Коля та Троїцький. Ян виявився чемпіоном по бою з мішком, він просто звалив суперника своїм натиском, а на фініші нас годували кулішем. І в результаті ми зайняли перше місце і отримали тисячу гривень залізними рублями.

Як каже ВВ: «Перші на Україні, треті в Києві»… - «Осінній лист» ми завалили. Лише ВВ в зв’язці з Уляною вдалося вибороти 2 місце в дитячому класі. Основний склад потопило банальне незнання вузлів та топознаків L