Літопис команди 2010.

Частина 6.

Ты поймешь, что узнал, отличил, отыскал,

Под оскалом забрал этот смерти оскал,

Лож и зло погляди как их лица грубы,

И всегда позади вороньё и гробы.

Новий рік за традицією зустріли на Зеленому театрі. Він почався досить стрімко. В кінці січня спільно з Коганом В.Г. було проведено «Кубок МКС» в закритих приміщеннях. Всі наші сили було кинуто на постановку дистанцій. Не став цей чемпіонат «найкращим» з того, що ми проводили і вкотре прийшли до висновку, що не тільки запрошувати людей в команду для змагань, чи походів, алей для постановки змагань – не перспективно. Краще робити все своїми силами. Олена та Коля судили дистанцію «Скельна», тому наводимо враження Олени.

Враження від дистанції «Скельна»

Дистанція проходила на штучному рельєфі бази «Скеля». Загалом скеледром підходить для проведення дистанцій четвертого класу: він обладнаний маршрутами різного ступеню складності, досить високий (16 м), вміщує значну кількість учасників та глядачів. Зручно і те, що є окрема кімната де учасники можуть лишати свої речі, пити чай, перевдягатись.

Значна кількість суддів (10 чоловік) себе не виправдала, як відомо у семи няньок до дитини руки не доходять… Раціонально там було б працювати чотирьом людям: секретарю, двом суддям, що ведуть зв’язки та одному судді на верхньому ПСС.

Суддівство було досить лояльне та незаангажоване. Штрафи учасники отримували лише за явні порушення, або відхилення від заявленої тактики.

Позитивним виявилось рішення щодо відміни контрольного вантажу, що дало змогу, учасникам не зважаючи на складність дистанції, фінішувати в заданий час. До фінішу дійшли шість зв’язок. Слабкіші зв’язки фінішували на різних ділянках дистанції.

Дистанцію вдалося наситити технічними прийомами різної складності. За рахунок лінійності одночасно на дистанції працювали чотири зв’язки, що економило час.

Загалом враження позитивні і особлива подяка гостинному господарю Кирилу за представлені можливості та обладнання.

А це день народження Сергія (а в Країні були вибори…)

Відкрили змагальний сезон ми нескладними обласними змаганнями в с. Вишневе, де і взяли кубок за перше командне місце (Коля, Олена, Саня Неділько і Сергій).

Змагання в КУТЕП пройшли не так безхмарно ми виграли гори (тим же складом команди), а от на пєшці місце було 4, при кращому часі, ми таки нахапали штрафних балів. Дві інші наші команди теж не прорвались вперед.

Враження від змагань в КУТЕП

Дистанція «Скали» була технічною, але нескладною і закороткою. Можливості залу дозволяють ставити набагато довші дистанції і організовувати паралельне проходження двох команд, що економить час і додає азарту спортсменам та ажиатажу серед глядачів. Часу на проходження було вдосталь і більшість команд вклалась. Приємно було, що «чурка» легка, це позбавило від додаткових «напрягів», хоча як що чесно, то таких постраждалих не буває, хіба, що це трьохрічні діти. Дистанція гарно показувала рівень всієї команди, а не як зачасту буває, що працює двоє – інші «чемодани».

Задоволення ми отримали (правда, коли перемагаєш – це теж певне задоволення), але спітніти не встигли.

Не довелося напружитись і в пішохідних змаганнях. Чомусь найчастіше саме пішохідні змагання бувають «трошки прогнившими», нікого не хочеться образити, але смішно: ставити кілька років підрід ідентичну дистанцію та ще й хвалитись цим як досягненням. Було помітно, що команда, яку тренував головний суддя була натаскана саме на цю конкретну дистанцію, для них результат сумнівний, бо така дресура не дає спортивного росту, але це їхня справа. Що завжди напрягає в пішохідних змаганнях – що швидкість нічого не варта в порівнянні зі штрафами, а штрафи в свою чергу ставлять всі кому заманеться і за все підряд. При цьому кожен судить по своїм «Правилам» і «Настановам» і ніколи не знаєш, за що тебе «дрючать». По часу ми пройшли другими, після команди Роговського, а по штрафам зайняли 4 місце і це ще непоганий результат порівняно з тим, за що ще могли штрафувати.

Загалом побігали приємно, тільки мало і дистанція примітивна. В залах змагання взагалі то річ приємна: сухо, комфортно, тепло. В несезон – це гарний вихід для спортивного росту та самовдосконалення, тільки рости на примітивних трасах важко.

Відкриття пішохідного сезону пройшло на цей раз в Дубках. Як завжди було сиро, холодно… Призових місць команда не здобула, але позитивно те, що хоча б виступили J

Весняний кубок МКС вже став традиційним, він означує відкриття сезону гірських змагань. По всіх джерелах погода мала бути дощова, але видно в цих змагань добра карма і обидва бігові дні видались напрочуд теплими та сонячними, що значно піднімало настрій і учасникам і суддям.

Вдалося провести три дистанції і за загальними враженнями «всі набігались». На нашу думку це позитивно, так як більшість змагань грішать тим, що учасники здалеку приїжджають і пробігають пятнадцятихвилинну дистанцію, після чого їх або знімають, або пускають «по укороченому маршруту». Ми намагалися дати всім можливість виступити по максимуму, єдине що доводилось знімати на спасах 2 клас за перевищення часу, навіть проста дистанція, нажаль, виявилась непосильною. На майбутнє вирішили для другого класу ще спростити дистанцію.

Загалом досвід проведення двох класів дав позитивний результат, в змаганнях змогли прийняти участь новачки, що не мають достатнього досвіду та юридичного права виступати на складних дистанціях.

По дистанції «Рятувальні технічні прийоми» можемо сказати, що в цілому вона виявилась цікавою, насиченою технічними прийомами, але не важкою фізично, на відміну від скал. Приємно було спостерігати, що більшість зв'язок справляються з завданнями і показують гарний результат, що свідчить про їхній високий технічний рівень. Нажаль бажаючих скористатись «бонусом в 10 відсотків», виставивши двох жінок у зв’язці, виявилась лише одна зв’язка, яка гідно боролась поруч зі змішаними.

Дистанція «Скельні перешкоди» виявилась більш видовищною. Початок дистанції був досить напруженим, а на подальших етапах учасники мали можливість перепочивати в момент страховки один-одного. На наш погляд, вдалим був етап драбинки, на відміну від двох переправ, які треба було натягнути вище, що б учасники не ковзались по землі спинами. Нюансом було те, що драбинки займали багато часу і тому доцільніше було б навести їх в кінці по двох рівноцінних нитках, що могло б скоротити стартовий проміжок. Приємно, що команди справлялись з цією вправою досить вправно.

Загалом, здивував Харків своєю перемогою. За рік команда помітно виросла. Були певні нарікання інших команд, що вони проходили не чисто дистанцію, але зафіксовано факт порушення не було. Всім учасникам змагань пропонувалось допомогти з суддівством, але нажаль дуже мало хто погоджувався. Особлива подяка Наді Горкуліч та Сергію Лодоні, що погодились на деякий час замінити суддів на верхніх ПС, давши можливість їм пробігти дистанції.

Позитив без штрафної системи в тому, що суддя практично немає можливості «пакостити» учасникам, зводячи свої особисті рахунки, тобто працює принцип «змагання для учасників», а не для того, що б «хтось, хто і трьох метрів не пролізе, самоутверджувався, хоча звісно при певній в’їдливості можливо дістати і в без штрафній системі. Принцип який намагаються утвердити ці змагання – це рівність прав учасників і суддів, де і судять і бігають одні і ті ж люди і має значення спортивний результат, а не особисте ставлення. Протягом змагань ми намагались підтримувати дружню безконфліктну атмосферу, вирішуючи спірні питання в основному на користь учасників. В принципі дискутувати на тему, чи бігати суддям і чи провадити безштрафну систему можна довго, основне на наш погляд, що змагання відбулися, вони мають свою історію, свій стиль, і маємо надію значення для спортивного росту учасників та організаторів.

В цьому році крім спортивних подій відбулася і особиста.

Чемпіонат Київа з ТГТ

Враження від чемпіонату Києва з ТГТ (с. Буки)

Почати хочеться з місця. Коли ми спустились в долину вразило буяння зелені. Скал практично не було видно і солідні стіни каньйону просто загубились в цьому зеленому морі. Річка Гірський Тікіч не особливо повноводна, проте симпатична, тепла і з водяними ліліями. А як що пливти на байдарці, то можна розглядати каньйон. Улюбленцями стали маленькі каченята дикої качки, що сміливо йшли всім на руки. Місце дуже привабливе і як виявилось не дуже популярне, була лише одна група матрацників, що виступали глядачами, так що це навіть позитивно з точки зору розповсюдження спорту.

Дистанція спаси видалась технічною і насиченою, розігнатись сильно було складно через велику кількість технічних прийомів. Чурка таки була важкенька, але це плюс, бо часто складається враження що ми рятуємо п’ятирічних дітей. Взагалі нормальна типова дистанція.

Скали були без особливої родзинки, проте динамічні і швидкі, було де розігнатись і працювати, хоча хотілось довше бігти.

Лічка викликає суперечливі емоції. З одного боку максимальне навантаження за мінімальний термін – справді складна і напружена дистанція, але розрахунок дуже кривий і з балами не особливо логічно, але головне результат – смішно, але що виявляє розподіл п’яти місць на двадцять учасників? «Пробігши цю лічку і зайнявши друге місце, я дізнаюсь, що я так крута як Оля, Катя, Маша, Вєра та Томара.  Тобто, висновок - ми всі однакові». Тут чистий завтик Діми, хоча його попереджали. Коган – мудрий дід і він недарма дає за маршрути багато балів, тоді результат стає більш-меньш прозорим та розкиданим, а Діма «зекономив калькулятор» (такі бали вручну легко рахуються) і заробив, вибачте, геморой при цьому на такому підрахунку виграв змагання, що в його випадку програш, бо всі відразу в такій перемозі бачать його «підлий план». Маю надію що це не так і таке «криве» підведення підсумків справа випадкова і нічого такого він не замислював. Хочеться похвалити ідею (хоча однаковий для всіх маршрут був би більш показовім та прозорим) і полаяти за впертість і недодуманість. І ще гарною вдалася довга переправа, вона розкрила додатковий потенціал масиви Бук і може ми там були не в останнє, бо місця і справді гарні до яких хочеться вертатись. 

Чемпіонат Києва по ТПТ. Перше, що вразило на цьому чемпіонаті – це значна кількість команд і серед них багато сильних. Основна боротьба точилась між Траверсом та Робінзоном, але були і «темні конячки» від яких невідомо було чого очікувати. Азарту боротьбі додавало те, що команда, яка посяде перше місце – їде від Києва на Чемпіонат України по ТПТ. Інтрига закрутилась навкруг підрахунку результатів крос-походу і тут можна говорити про певні недоліки, бо такі речі найперше, що потрібно вирішити, прописати в умовах і суворо дотримувати, інакше буде купа нарікань. Але, звісно, такий затягнутий підрахунок – це наслідок організаційних недоліків. В принципі, можна пробачити недоліки постановникам, так як це перші змагання, що вони ставлять самостійно. Головне що був ентузіазм, цікаві ідеї і бажання їх реалізувати.

Особисто мені більше сподобалась полоса (хоча результат в нас кращий на крос-поході). Крос-похід нагадував маленький марафон на якому ставлять штрафи за техніку. Взагалі було багато «бігання за орієнтувальником» і мало технічних етапів. Не дуже прикольно, коли один дивиться в карту, а п’ятеро доганяють його цілий день, а коли в нього дуже довгі ноги, доганяти його вдвічі складніше. Поділ на зв’язки – це цікавий елемент, але знов завдань у зв'язок було малувато. Цікавий етап – переправа з вузлом, щось нестандартне. Колода з укладкою – прикольно, що колода була зв’язана з двох кусків – теж щось нове в нашому досвіді. Самий «кумедний етап», мабуть судді його ставлять «що б поржать» - жердини. Треба ж було найти таке ціпке і вонюче болото, мало того, що тхнуло тухлятиною, то ще і попробуй потім відмитись. Нашій команді пощастило – в нас ще були і глядачі. Порадувала «вболівальників» Уляна плюхнувши в багнюку на останніх секундах, і так «смачно», з бризками це зробила, що навіть тих хто не падав оббризкала.

Найбільшим обломом були – ідемо собі, думаємо: «От останній етап переправа – в час вкладаємось – все круто», - не дуже і спішимо, а нам кажуть «Так вам ще жерді і орієнтування по лінії, хе-хе.., просто вам про це чомусь не сказали, буває», - і розводять руцями (а потім на форумі читаємо, що в МКС проблеми з орієнтуванням, ну звісно ж проблеми – взяти 16 КП на лінії, коли час закінчився, хіба не проблеми). Найскладніше було прийняти рішення – чи йти на фініш, чи бігти на жердини і орієнтування. Рішення виявилось прийняли правильне, але правильне тільки тому, що практично всі команди не вклались і судді вирішили цей факт ігнорувати.

Приємне в крос-поході, що ми вдосталь набігались, тепер тижня два можна «зализувати» подряпини на ногах, руках, обличчі. Добре в кого робота не на людях, а мені хоч в рукавичках ходи, все ж хтось помітить, що з руками щось не те. Одне радує, що болото відмилось.

По полосі емоцій менше, а от техніки було більше. Приємно, що вона тривала практично дві години. Це гарна тенденція – як що вже виступаєш, то так щоб набігатись. Як завжди все вирішили штрафи. За що не люблю пєшку, то це за штучність. Поклали на землі смужку і карають в 10 балів за те, що на неї наступив, буцімто, там обрив, чи що. У горах як що обрив, то ти і сам туди кидатись не будеш, а ще і на самостарх станеш, а тут так: іде собі суддя і потирає рученята: «Ось тут покладу смужечку, а ви, лохи не побачите, от вам і штрафчики», і на цьому починаються проблеми. У боксі, наприклад: двоє суперників чесно хочуть начистити пики одне-одному, а в туризмі: команди теж періодично хочуть, але боротьба іде не між ними, а між учасниками і суддями, звідси і такий неадекватний, часом, рівень агресії, що загалом то не дуже приємно: організатор не хоче більше ставити, а учасники бігати. Тут навіть не проблема штрафів, а проблема ставлення… але це довга розмова.

Цікавими були «жерді з потерпілим» і броски мотузки, хоча щиро шкода «Патріота», якось вийшло не по людськи, всі «викупили фішку», а вони, так як першими бігли, не встигли «здогадатись». Так обламають людей кілька раз і все, більше вони не виступатимуть і знов будуть змагання між двома командами.

Загалом, враження гарне. Головне що побігали і потренувались. Як відомо, краще тренування - це змагання. Відносно нашого третього результату, цілком заслужено, претендувати на щось вище «не знаючи, що спорт спуск проходить в рукавицях», вибачте, не логічно. Як що хочемо вищі результати, треба пєшку окремо тренувати, як що і так нормально, тоді продовжуємо займатись виключно горами. Особисто мені гори цікавіше, не дуже люблю болото, пісок і получати гілками по морді, що звісно не нівелює корисність подібних заходів.

Враження від чемпіонату Київської області (с. Жорнівка) 2010.

Найперше, хочеться виділити гарну тенденцію, що в Києві стало багато змагань і учасників на них вистачає. Це вже не ситуація – де переможець відомий заздалегідь, а цікава і неочікувана, подекуди, комбінація варіантів. На цей раз переміг «Патріот», що приємно здивувало, зізнатися, я не очікувала від них такого стрімкого зросту майстерності, порівняно з результатами попередніх змагань. Нажаль виступ команди я не спостерігала, тому висновки роблю з протоколів.

Змагання в Жорнівці були поставлені фактично по без штрафній системі, що мене особисто порадувало так як перемагає на таких змаганнях найспритніший, а не той, за ким менше судді дивились.

Що було приємно на цих змаганнях, то це досить товариська та ненапружена атмосфера стосунків між учасниками та суддями. Далеко не всі змагання можуть похвалитись цим.

Цікавим етапом був маятник, особливо для глядачів, і трохи передчасним (не сезон бо ще ж), для учасників. Етапів було багато, полоса насичена, але не важка, навіть спітніти не було де.

Хоча був один факт, що дещо зіпсував картину. Суть в тому, що після змагань ми довідались, що зайняли третє місце через «60 балів штрафу», але штрафів на дистанції не було, коли ж запитали організаторів, вони лише винувато розводили руками зі словами: «Що вам шкода і так все повигравали, дайте і нам». Така беззаперечна нахабність в нас викликала лише здивування, бо так на пряму нас ще не дурили.

Загалом враження позитивні – гарна погода, ліс, річка. Подяка організаторам, молодці, давайте побільше змагань проводити і Київ стане центром туризму.

Враження від Чемпіонату України з ТГТ 2010

Змагання пройшли в мальовничому місці на берегу Південного Бугу. Погода видалась напрочуд гарною: сонце, легенькій вітерець, затінок на скелях та жара на галявині створювали позитивний настрій. Всі бажаючі, а їх була більшість, відкрили купальний сезон, занурюючись в холодну воду біля каменів. Багато позитивних емоцій принесли жирні зелені ящірки та довжезні змії яких періодично зустрічали в кущах. Один вужик таки пробрався в Сімкін намет, де був виловлений та посаджений в пляшку, що послугувало початку легенди за якою команда МКС харчується зміїною отрутою (а що ж нам бідним робити, як що наші організми не виробляють стільки отрути, що б справитись з тим що на нас виливають?!) Наступним кроком, певно, стане ідея про те, що МКС приносить людські жертви, п’є кров християнських немовлят і збирається захопити владу над Всесвітом…

Відносно самих змагань – враження суперечливі, хоча домінує задоволення, чого б не бути задоволеними вигравши чемпіонат України! Люди ідуть до цього роками і забагато обставин має скластися до купи, що б перемога відбулась, але по-порядку.

Першою дистанцією на якій ми виступали були спаси. Кодова назва: «Афганістан». Хочеться відмітити, що штрафів ми таки отримали набагато менше, ніж зазвичай (в нашому випадку якихось 40 балів просто щастя). Було дуже упереджене ставлення з боку Душмана та Ріпи (?! – недуже зрозуміло який мозоль ми йому віддавили, але факт). Причіпки почались зі старту – і прусіки у вас 5мм і системи не такі, вуса не звідти ідуть, каски «пецель» не прив’язані… і так далі, чому це причіпки коментувати, думаю, зайве. Навіть Душман відстав від Ріпи так яро він на нас кидався. Хочеться вставити коментар: чіплялись до багатьох, у цьому випадку ми не були виключенням, «бідний» Хмельницький так затравили, що і уявити страшно – тільки за незатягнуті вузли їм поставили 40 балів. Що це все вкупі означає наберусь коментувати поки до кінця не зрозумію суть явища. ВВ взяв на себе удар і на певний час йому вдалося відволікти увагу суддів, тобто дати нам попрацювати спокійно, хоч це і не було продуманою тактикою – його жертва дала плоди. Забігаючи наперед скажу, що отримала масу задоволення спостерігаючи за виразом обличчя Ріпи, коли на закритті Куцаєва нагородили як кращого тренера року.

Загалом, сама дистанція спаси була досить чистою та цікавою. І варіанти проходження були і боротьба між учасниками була гострою та напруженою.

Зв’язкам дісталась найбільш неприваблива територія – половину дистанції через кущі не було видно. Для себе ми дали їм кодову назву «два дебіла – це сила», ВВ пропонував якусь більш романтичну, але щось вона не закріпилась в пам’яті. Нічого видатного на ній не було, приємне суддівство, нормальна дистанція, можна було б довше. Порадували Святік та Сімка – третє місце в чоловічих зв’язках на ЧУ – це потужний результат. Від Сергія з Андрюхою іншого ми не очікували. Доречи, шкода, що лічки не було – час на неї був, всі роз’їхали