Враження від чемпіонату Києва по ТПТ 2010

Перше, що вразило на цьому чемпіонаті – це значна кількість команд і серед них багато сильних. Основна боротьба точилась між Траверсом та Робінзоном, але були і «темні конячки» від яких невідомо було чого очікувати. Азарту боротьбі додавало те, що команда, яка посяде перше місце – їде від Києва на Чемпіонат України по ТПТ. Інтрига закрутилась навкруг підрахунку результатів крос-походу і тут можна говорити про певні недоліки, бо такі речі найперше, що потрібно вирішити, прописати в умовах і суворо дотримувати, інакше буде купа нарікань. Але, звісно, такий затягнутий підрахунок – це наслідок організаційних недоліків. В принципі, можна пробачити недоліки постановникам, так як це перші змагання, що вони ставлять самостійно. Головне що був ентузіазм, цікаві ідеї і бажання їх реалізувати.

Особисто мені більше сподобалась полоса (хоча результат в нас кращий на крос-поході). Крос-похід нагадував маленький марафон на якому ставлять штрафи за техніку. Взагалі було багато «бігання за орієнтувальником» і мало технічних етапів. Не дуже прикольно, коли один дивиться в карту, а п’ятеро доганяють його цілий день, а коли в нього дуже довгі ноги, доганяти його вдвічі складніше. Поділ на зв’язки – це цікавий елемент, але знов завдань у зв'язок було малувато. Цікавий етап – переправа з вузлом, щось нестандартне. Колода з укладкою – прикольно, що колода була зв’язана з двох кусків – теж щось нове в нашому досвіді. Самий «кумедний етап», мабуть судді його ставлять «що б поржать» - жердини. Треба ж було найти таке ціпке і вонюче болото, мало того, що тхнуло тухлятиною, то ще і попробуй потім відмитись. Нашій команді пощастило – в нас ще були і глядачі. Порадувала «вболівальників» Уляна плюхнувши в багнюку на останніх секундах, і так «смачно», з бризками це зробила, що навіть тих хто не падав оббризкала.

Найбільшим обломом були – ідемо собі, думаємо: «От останній етап переправа – в час вкладаємось – все круто», - не дуже і спішимо, а нам кажуть «Так вам ще жерді і орієнтування по лінії, хе-хе.., просто вам про це чомусь не сказали, буває», - і розводять руцями (а потім на форумі читаємо, що в МКС проблеми з орієнтуванням, ну звісно ж проблеми – взяти 16 КП на лінії, коли час закінчився, хіба не проблеми). Найскладніше було прийняти рішення – чи йти на фініш, чи бігти на жердини і орієнтування. Рішення виявилось прийняли правильне, але правильне тільки тому, що практично всі команди не вклались і судді вирішили цей факт ігнорувати.

Приємне в крос-поході, що ми вдосталь набігались, тепер тижня два можна «зализувати» подряпини на ногах, руках, обличчі. Добре в кого робота не на людях, а мені хоч в рукавичках ходи, все ж хтось помітить, що з руками щось не те. Одне радує, що болото відмилось.

По полосі емоцій менше, а от техніки було більше. Приємно, що вона тривала практично дві години. Це гарна тенденція – як що вже виступаєш, то так щоб набігатись. Як завжди все вирішили штрафи. За що не люблю пєшку, то це за штучність. Поклали на землі смужку і карають в 10 балів за те, що на неї наступив, буцімто, там обрив, чи що. У горах як що обрив, то ти і сам туди кидатись не будеш, а ще і на самостарх станеш, а тут так: іде собі суддя і потирає рученята: «Ось тут покладу смужечку, а ви, лохи не побачите, от вам і штрафчики», і на цьому починаються проблеми. У боксі, наприклад: двоє суперників чесно хочуть начистити пики одне-одному, а в туризмі: команди теж періодично хочуть, але боротьба іде не між ними, а між учасниками і суддями, звідси і такий неадекватний, часом, рівень агресії, що загалом то не дуже приємно: організатор не хоче більше ставити, а учасники бігати. Тут навіть не проблема штрафів, а проблема ставлення… але це довга розмова.

Цікавими були «жерді з потерпілим» і броски мотузки, хоча щиро шкода «Патріота», якось вийшло не по людськи, всі «викупили фішку», а вони, так як першими бігли, не встигли «здогадатись». Так обламають людей кілька раз і все, більше вони не виступатимуть і знов будуть змагання між двома командами.

Загалом, враження гарне. Головне що побігали і потренувались. Як відомо, краще тренування - це змагання. Відносно нашого третього результату, цілком заслужено, претендувати на щось вище «не знаючи, що спорт спуск проходить в рукавицях», вибачте, не логічно. Як що хочемо вищі результати, треба пєшку окремо тренувати, як що і так нормально, тоді продовжуємо займатись виключно горами. Особисто мені гори цікавіше, не дуже люблю болото, пісок і получати гілками по морді, що звісно не нівелює корисність подібних заходів.