Кубок МКС 2012
Перші квіточки і град + 1
квітня
(На правах гумору)
«А чого воно одне?» або
«Яйця долі»
Традиційно вже в варениці клубних Днів Народжень наш Мілешкін випадає на
Кубок в Денишах. Зібрались з баринями їхати пізно, але торта таки купили. Особливо
неспокійні розуми не покидала думка знайти ще й свічки. Після 20. На метро
Житомирська.
Пробігаючи повз викладку було помічено парафінові яйця в пасхальному
оздобленні. Після того як око натрапило і зупинилось на тому, що червоне (тобто
командне), - все було вирішено. Це доля. Тобто «яйце долі» (аналогія з фільмом
«Яйца судьбы»). Тітонька трохи здивувалась, але оздоблення таки зрізала
манікюрними ножицями.
Після виходу з переходу відбулась горда демонстрація яйця-свічки, яка
знайшла відгук в конструктивному безпристрасному коментарі: «А чого одне?».
Помилку виправили. Через хвилину тітонька, не полишаючи подив, знову зрізала
манікюрними ножицями оздоблення ще з одного такого ж «командного» яйця.
Доїхали. Яйця запалили. Мілешкін їх, правда, зразу кудись поніс…чи то від
їх цінності («тиха українська ніч, але сало треба переховати…») чи то так…
Головне, що червоні чулки з термобілизни з підв’язками були «у відплаті» ;))))
(На правах вступу)
- Ні,
барвінку, Лена, нема.
Ось
кажуть, що просто якісь фіолетові квіточки є. Кілька штук бачили
(З
телефонної розмови Лени і Колі)
Погода цього разу не дуже порадувала, точніше порадувала, звісно по своєму…
першого квітня градом і снігом.
А загалом такі дивності: то піднімаєш очі вгору і бачиш фігуру
Сімочки-судді на скелях над яким, як над месією, по синьому бездонному небу
проносяться хмари, то не можеш підняти очі навіть на учасника, який на
дистанції, бо дощ заливає або сніг заліплює очі.
Вирішили колективно (учасники і організатори) «замовити» на наступний рік кращу,
стабільнішу (не в гірший бік) погоду.
(Улюбленій команді)
No comments)
Кубок МКС це вже щось майже домашнє, при чому це відчувається навіть мною,
хоча я лише другий рік. Приїжджаєш: з усіма вітаєшся. Тут стоїть МКС, там
Дніпро, там Харків, там Глобус, збоку – Робінзон…. Тут велика кругла палатка,
тут прапорі, там дистанції. Традиції
вони завжди приємні і приємно бути їх частиною J.
Скажу як:
- учасник змачань:
Цікава якісна дистанція, -
це вже бренд МКС. На це їдуть. Цього очікують і це, власне, щоразу отримують.
От саме за те,
що тримаєте марку, знаходите
час і не втрачаєте натхнення на планування дистанцій й подолання купи побутових
перешкод – ДЯКУЄМО!!!
- учасник команди (знахабнію і дозволю собі так себе
ж назвати…):
З Вами промерзшими на верхніх ПСах, промоклими з секундомірами, сокирою в
руках, розведеним багаттям з ранку і фразами: «ех… жаль, что не бежим, так уже
захотілось кого-то «сделать»», але йдуть і роблять свою справу, яку знають і
люблять… З ВАМИ ПРИЄМНО І ГОРДО БУТИ В ОДНІЙ КОМАНДІ!!!
(на
правах спортивної частини, без вдавань в місця, просто враження)
- Как
мы бежим?
- С
Днепром. Пошли знакомиться
- ???
Ну, так. Сполучення синього і червоного кольору на дистанції виглядатиме,
звісно ефектно. Це те, що я зрозуміла одразу, бо те для чого саме так «сталось»
мені стало зрозуміло аж через день. Але то таке.
Словом наша з Саньою зв’язка спочатку «образила» своїх: Віку і Вову, не
побігши з ними (проте не буває лиха без добра, так породились зірки 2го класу
:), чит. далі). А потім ще й Дніпро… не побігши особисту дистанцію. Правильно
«сварився» ВВ на мене (хоча і
в мене були свої причини, але треба було таки на них не зважати), бо ще Сашу
після його «важкого» вечора зрозуміти можна було. Ми ще й не вибачились
по-людськи. Поросята. Що сказати.
5й клас. Дистанція
«Рятувальні роботи»
З нашим щастям номер нам випав перший ;). Трохи мандраж: свої то вже звикли
до твоїх дивностей і провтиків, а тут з іншої команди і в бруд лицем не
хочеться якось. Дистанцію ми йшли 2 з лишком години, але досвіду вона дала в
рази більше ніж, коли біжиш її з нашої МКСною «зірковою збірною» за годину, не
в образу останнім, звісноJ. Виявляється, що таки вмієш думати і
думки не пусті. Самооцінка таки трохи підвищилась, проте ще як до неба рачки і
то факт))).
Хлопці з Дніпра взагалі молодці, - бійці! Навіть коли не лізеться ніяк, і
відстаєш від тактики, - не здаються і мозок не вимикається. А граціозне
проходження провислої переправи верхом, - словом записалась в фанати.
5й клас. Дистанція «Гірські
перешкоди»
Полізли ми. Непогано так собі, не повільно, - точніше сильна частина
зв’язки полізла, а я пожумарила. Почали спуск. Нормально, до ПКЧ встигаємо
ніби. Саня зверху має кріпити здьорги, я приймаю з середини. В голові
промайнуло: «Треба спитати чи здьорг зробив» Наступна думка: «Я ж його ніколи
не питаю такого. Чого це я»…
…далі все по відомому сценарію: спуск останнього учасника закріплена жорстко
мотузка, жумар, організація здьоргу, кінець ПКЧ. Словом тепер я питаю))), бо
робота командна і всі ми люди. Спустились, збухтувались. Подивились на ЦІКАВУ
ДИСТАНЦІЮ, яку хотілось таки спробувати - позітхали, пішли їсти суп.
Зв’язка ВВ (Віка-Вова)
(стоять не випадково між описом звершень МКС в 5 і 2 класах)
Їх поносило на тих вихідних. В сенсі з класу в клас. За логікою і
логістикою їх переміщень я встигала не дуже. Але воля до спорту і авантюризму таки вражала!:
- не вклались ПКЧ 5го класу, - пішли в 2ий;
- пришли в 2гий, - поставили останніми;
- останніми, так останніми.
- темно йти останніми, - вдягли ліхтарики
Ми сиділи біля вогнища неспішно жували, спостерігали за ліхтариками на
скелях (у нас була своя Французька весна), іноді слухали короткі ексцентричні
мати і періодично хтось видавав фразу на кшталт: «Не, надо уже снимать их
отттуда, темно». Але вони таки це зробили.
Остання крапка в цій феєрії за пловом вночі від Вови: «А личку я хочу
бежать 5го класа».
Я здалась. Зрозуміла, що їх «рухи» я остаточно відстежити вже не зможу.
Всю повноту «нет лиха без добра» (тобто від «образи» нашою зв’язкою зв’язки
Вика-Вова) я зрозуміла вже коли нагороджували переможців 2го класу. І за
відсутності самої зв’язки виновниці грамоти тихо збирав ВВ J
2й клас
Тут у нас зірки зв’язки Таня Подгорская&Палієнко Сергій і Вова&Віка. Сказати багато не можу, оскільки не мала
можливості спостерігати, але завжди було чутно, що наші на дистанції ;). І чого
були варті очі приємно здивовані очі Тані: «Мне еще и грамоту выписали? Мы
что-то заняли?!»
Приємно було спостерігати (одним оком правда вийшло) за Житомиром:
підсунули в 2ому класі і наші, і глобусні «апетити». Словом цікаво було. По
більше б такого, щоб не розслаблялись.
Окрема історія то наша жіноча зв’язка Лена&Юля. Справжні жінки: вирішили, приїхали, зробили.
