Cамі гірські гірські змагання

Або

Як прогнати зиму

Кубок МКС 2013 в Денишах

Все було по-дорослому, як у Великих Горах, - холодна сира погода, сніг – мокрий сніг – дощ – мряка – туман, мокрий одяг і взуття, замерзлі пальці на ногах, холодні вологі скелі  в снігу, закачанілі руки, які за ці скелі не тримаються, мокрі обмерзлі мотузки та вісімки через які з бризками останні «віджимались». Побут… гірський, – суворий, мокрий: з потікши ми палатками, мокрими спальниками, сирими черевиками, сирими дровами, замерзлими балона та ін. «красотами». А головне, що було на цих змаганнях - сила волі, боротьба з собою і перемога над своїм нутром, холодом, що сковує рухи та врешті обставинами.

Я б сказала, що гірського на цих вихідних було в десятки разів більше ніж на всіх взятих разом змаганнях, кубках, чемпіонатах за останні десь так років 3 (не рахуючи сніжно-льодові, - це інше, хоч і не дуже стабільне, нажаль.).

Також можна сміливо сказати, що ті кому «не до снаги»  нас зимовий Кубок МКС в залі нарешті можуть спати спокійно. Вважайте «перекрило». Все було: і зачепи, і дистанція, і погода, - як в горах, і воно було це «все» було не «прибите» збоку 25 зачепами на дошці в кутку спортивного залу, що гордо визначає належність змагань до «гірських». Проводьте ОТАКІ змагання. Гірські. До яких би був таки інтерес, а не бажання писати папірці на інших ;)

«Белый снег, серый лед…»

Дорога від Києва до Житомира (140 км) – 1.45 год.

Дорога від Житомира до с. Дениші (21 км) – 1.00 год.

Було враження, що або маршрутка розпадеться в цих ямах, або хребці з хребтів пасажирів повипадають)

Укравтодор. Більше сказати нічого.

Звернувши з селищної дороги на дорогу до санаторію опиняєшся в казці «12 місяців». Тиша, рівний шар снігу, при кожному подиху вітру осипається іній. Мороз.

Внизу під скелями своя казка by МКС: сидять під навішеними дистанціями 4 «місяці» і ВВ, напевно Грудень, бо найстарший і наймудріший :) (вони ще не знають, що скоро нам платити штраф)

Недалеко табір Кривого Рогу – люди сталевої волі. На дистанції і в побуті. Мерзнуть, але не їдуть додому (єдине чим ми їх могли «нагородити» крім своєї гостинності, - це Кубок МКС. Так врешті й буде, – вони його чесно виборють, але вони про це теж поки що не знають)

Трохи далі вже звичні шумні білоруси. Душевні люди з гітарою.

Десь в дорозі т/к «Глобус» (силою волі членів цього клубу врешті й відбулись змагання, бо це була основна кількість учасників, цих суворих вихідних 59 і 60 дня лютого і хочеться вірити, що вони таки відчули щирість слів подяки їм вкінці змагань) та МКС.

Тим часом прийшов «кортеж» з лісника, начальника дільниці лісу, інженеру лісу (здається так його посада іменувалась, це ж треба посад таких понавигадувати), дільничного, двох міліціонерів. Йшли чітко, як по наводці, аж на певні думки навело :). Після півгодинної бесіди ми «щасливі» платники штрафу в 500 грн. Ось куди йдуть стартові внески, - для тих кому цікаво, навіщо їх збирають. Взагалі на медалі, кубки, дипломи, звісно, але не цього разу…)

Поки утрясали штраф – спалили плов. Поїли. Душевно посиділи в цілому. Мороз окріп. Піднімався вітрище, який не мало не поніс кудись нашого Дядю Колю разом з палаткою, де він саме влігся спати, якби не пильність ВВ )))) Пішов мокрий сніг і разом з ним прийшов і чисельний дружній «Глобус» з частиною наших. Ми з спокійною совістю лишили багаття та їжу на них і розпакувались по палаткам.

«Промокая до нитки сюжета»)))

Ранок був темним. Темним, бо сніг обліпив палатки і щоб «увімкнути» світло, треба було спросоння здогадатись його оббити. А для тих, хто тугодум зранку як я) – день почався починався з того, що палатку вже об’явлено місцем мандатної комісії і вже хтось навіть прийшов). Воно й непогано було, папірці лишились сухими.

Тим часом Сімочка, Сані Мілешкін і Неділько та Коля мужньо вдягнулись у все мокре і вологе і таки повісили мотузки, тим саме самі не здогадуючись підняли бойовий дух учасників наших Гірських змагань.

Заявилось 4 команди в 4 клас і 5 в другий. Героїчні люди, більше нічого й не скажеш.

Ще з вечора було прийнято рішення про спрощення дистанцій в розумних межах та збільшення ПКЧ і КЧ. Це було логічно й правильно.

З верхніх ПСів:

 «Знаєш, якщо дивитись зверху, - жовтого снігу не так вже й мало…» (с)

Роздуми вголос Колі

( щодо факту топки снігу на чай)

В суботу паралельно проводились командна дистанція 2го та 4го класів і змагання зв'язок.

Стоячи з секундоміром на страті (стартi) команд, спочатку зовсім ї не заздриш, коли вони знімають свої пухові куртки, мружаться від моросі і розтирають пальці від холоду. Потім коли вони стартують, починаєш мимоволі вболівати. Ще мить і вже прокидається щиро, хочеться туди ж, бо згадуєш, що пальці довго гріються, але потім вже повністю слухаються і цей стан ще певний час зберігається й після дистанції.

Хоч команд й було всього 4, але планка була висока (воно й не дивно, бо в основному це МС, КМС, 1 розряд), - розриви в результатах 1-2 хв. Єдина проблема дистанції – сдьорг мотузок на круто похилій переправі. Перемогу на цій дистанції отримала команда ТКГ «Марс-7».

Поруч проходили змагання зв'язок, сильно вникнути не видавалось можливості, але боковий зір не переставали радувати картини феєрії з драбинками і розтяжок на них; карколомні пози в скелелазінні, в місцях де лізти ще треба було, а руки не вже не слухались, - чого вони тільки не виробляли! «Мастерство не пропьешь» і дощем/снігом не налякаєш :)

Прийшовши за результатами на віддалену командну дистанцію 2-го класу і побачивши, що жоден не вклався в ПКЧ намагалась «посварити» Саню за те, що складну дистанцію. Але потім прослухала список всього, що він звідти попередньо вилучив та ще й збільшив часові рамки, - взяла свої назад.

Трохи поспостерігала за командою, яка саме працювала на етапі. В процесі спостережень прийшла до думки, що похідний досвід ДУЖЕ добре видно навіть на змаганнях. Для людей, які ходили/водили в 4-5-6 к.с.  (тобто для тих, хто долав дистанцію 4 класу) – рамки зони комфорту широко розсунуті тою приславутой Ж**** в походах, яка їх накривала не раз. Тому вони помружили носа, зняли куртки і далі по накатаній, як звикли «пашуть» до кінця.

Для учасників ж 2го класу, які в переважній більшості не мають значного похідного досвіду, змагання в подібних умовах були ВЕЛИКИМ СТРЕСОМ. Але я чомусь впевнена, що це ще колись зіграє їм на користь в поході. Як кажуть: «Те що нам знайоме, вже не страшне». Ще раз переконалась в корисності цих змагань і не марності зусиль, витрачених на них.

Саня, - З Днем Народження!

(10 виклик з-за багаття в сторону іменника, який з ліхтариком вісить на мотузках)

Далі був вечір і ДР Мілешкіна, який вирішив його частину провести в подоланні дистанції зв'язок з ліхтариками. Гітара ТКГ, якийсь комфорт, урівноваженість й теплота. Весна ж прийшла якось по іншому)

«Бей посуду, - я плачу!»

Чи то ми принесли останню «жертву» зимі, чи ми всі разом «добили» її своєю упертістю, - але став туман і потепліло. Для себе я вирішила, що почалась весна. І не помилилась, як виявиться пізніше) 

На «радощах» попередньо поспілкувавшись з учасниками таки вирішили добити і таки провести змагання н особистій дистанції. Гуляти, - так на вже повну.

Туристи народ не «робкого» десятка. Розійшлись настільки, що в 4-му класі жоден не скористався можливістю використати жумар і перила.

Злегка простимулюваши наші молоді команди отримуємо повноцінний чоловічий, а отже й командний залік в 2му класі та ще й нічогенький – 1 місце. Шкода, що більша частина учасників 2го класу розїхлась в сб., що завадило повноцінно визначити командний результат, але те що вони не злякались, доїхали й виступили вже перемога.

До останнього зберігалась інтрига хто ж буде володіти Кубком, і в чесній боротьбі його виборола єдина цього року команда з іншого міста (Кривий Ріг), - ДДЮЦМС.

Приємно було дивитися на усміхнені обличчя на нагородження. Майже всі дістали по медалі-дві-три ))) Було якось по особливому душевно. Непогода зближає). Відчувалось, що всі задоволені: команди участю, ми результатом праці.

На прохання учасників почали замовляння на кращу погоду наступного року ;)

К.С.