Враження від ЧУ з ТПТ (Грушівка)

Опис вражень хочеться почати з загальних – вони позитивні. Дуже гарна природа: Південний Буг, озера, скалки, сонце, ліс… гарні місця і добиратись з Києва (як що не економити) дуже зручно 4 години до Первомайська і звідти на таксі ще хвилин двадцять.

Відносно спортивної складової – було дуже корисно та цікаво. Напруження було набагато більше ніж на гірських змагання, хоча особисто я не дуже полюбляю бігати по лісу в костюмі «тевтонського лицаря», але хочу відмітити, що крос-похід виявився цікавим, різноманітним та проходив у режимі «марафону». Було напружено, швидко, жарко, але скільки потім задоволення принесли перші ковтки води за довгий час. Хоча на засіданні і об’явили, що МКС випив всю воду у суддів, але то була не вся команда, а самі швидкі. Були і курйози: ми прийшли на останній етап – крутопохилу переправу в гору і так як на ньому працював «Робінзон» - просто відсиділи свій час і отримали 140 штрафних балів, а Робінзон відпрацювавши встиг небагато і по ходу їх постійно штрафували, тому вони отримали більше 150 штрафних балів і на фініш прийшли пізніше, бо мали зібрати свої мотузки. Здивував Коля – він орієнтувався на стільки вправно, що ми жодного разу не блуканули і пройшли чітко всі етапи, взявши одне додаткове КП яке знайшли прямо на дорозі. Він скромно зазначив, що орієнтування було легке, але я добре пам’ятаю скільки раз ми програвали раніше змагання блукаючи лісами Голосієво, Кітаєво при не складнішому орієнтуванні.

Другий курйоз кроспоходу відбувся на етапі «Паралельні мотузки», коли ми (три дівчини і Коля зі Святиком) зламали дерево поліспастом, яке до нас вистояло під двома командами.

Дистанція спасроботи була схожою на гірську, тільки штрафів ми отримували втричі більше. Деякі вимоги для нас були прозріням, на зразок: кріпити подвійний схоплюючий двома карабінами, або як що припинив страхувати – повинен з петлі стати на перила, а в петлі можеш стояти тільки як що страхуєш та інші. Загалом, суддівство було більш етичним ніж на гірських змаганнях, хоча знайшлось кілька суддів, які вирізнялись прискіпливістю та чіплялись занадто вже агресивно і часто необ’єктивно. Цікавий психологічний момент – ми домовились «скромно» мовчати про свої успіхи в Южноукраїнську, що б не було соромно за провал, та плітки долинули швидше, ніж ми встигли доїхати, але що цікаво, без найменшого напруження ми отримали поважливе ставлення збоку організаторів змагань. Позитив дистанції рятувальні роботи - вона тривала дві з половиною години, досить довгий час, але штрафів ми отримали величезну кількість. Проте отримавши масу штрафів всі дружно почили вчити правила – так що це виявилось непоганим стимулом для подальшого більш «охайного виступу», що видно і з результату: перший день – спаси – 3 місце, другий день – кроспохід 3 місце, третій день – полоса – 2 місце. І як результат рівного виступу – 2 загальнокомандне. А це гарні міністерські медалі, і що цінніше – 75 метрів мотузки, парочка важких карабінів, але як кажуть: «подарованому коняці в зуби не заглядають».

Полоса перешкод проходила за коловою системою, яка передбачала варіанти, але всі команди, крім однієї вибрали однакову тактику – проходити у зв’язках блоками по два етапи, що каже про те, що фактично вибору не було. Дуже жорстким етапом виявилась крутопохила в гору на 35 метрів (ну і уханькались же ми там). Так як йшли зв’язками – кожен ліз самостійно і навіть «лосям» не вистачало сил вилізти по цій переправі без жюмара, що казати про дівчат, хоча віддамо належне всі справились. Позитивний момент – на такій дистанції працюють всі і постійно, тобто не може бути «чемоданів». Друга частина була водною – це приємно в жару і після дистанції.

Змагання закінчились, лишилась приємна втома і плани на майбутнє. Всім хто хоче виступати і далі, а не повісти свої медалі і сісти склавши руки, потрібно ще багато тренуватись і вчити правила, а ще виписати свої штрафи на окремий листок і відправити ВВ. Подяка всім хто був в ці канікули з командою, підтримував, бігав, вболівав.