Загублена

1.

Сьогодні дуже сиро та холодно. Зима ще не почалась, але вже кілька разів падав сніг. Застрягав деінде на деревах та волоссі перехожих. Танув.

 Дуже хочеться чистоти та свіжості справжньої зими, але в нашій кліматичній зоні це нонсенс.

Я вже котрий день не виходжу з дому. В мене грип. Кілька днів була висока температура, тепер вона спала, і я можу рухатись і навіть їсти.

Як я люблю їсти! Для мене це майже єдина радість в житті, а ще я люблю, ні не спати, я не настільки обмежена. Я обожнюю читати. Романи і повісті, історичні новели і сучасну фантастику – все, де друковані літери сплітають орнаменти чужих життів. Книжки – моє особисте життя. Іншого я ніколи не мала.

Я зростала тихою непримітною дитиною. Мої батьки не приділяли багато уваги молодший дочці. Їх цікавив лише брат. Все, що вони робили, було спрямоване на нього. Він мав отримати блискучу освіту за кордоном і стати «великою людиною». Завжди в центрі уваги, скрізь перший, мій брат був «зіркою школи», потім університету. Він таки вступив до Оксфорду. Батькам вдалося зробити так, щоб він отримав змогу навчатись там. Зараз він дуже шанована людина в одному міністерстві і тепер там його всі люблять.

Задоволення від їжі замінило мені тепло родини. Я закінчила Київський університет, зараз працюю в інженерній конторі. Основні мої обов’язки – «складати папірці». Мене влаштовує це. В мій маленький кабінет ніхто не заходить цілими тижнями. Раз у місяць я подаю звіт і знову насолоджуюсь тишею. В мене вдосталь часу на книжки. Єдине моє досягнення на цьому місці роботи - це те, що я змогла так організувати свій робочий день, що дві години йде на роботу, а інший час на книжки.

Я не заробляю великих грошей, але мені вистачає. Квартира, єдиний спадок, що залишили мені батьки, хоч і маленька, але дозволяє мені уникати проблем більшості молодих людей, які мають знімати дороге житло.

Часом я втрачаю реальність і мені здається, що герої книжок набагато реальніші, ніж мої колеги. Тут, поміж цих запилених папірців, я – товста незграбна жінка, що перейшла з віку наречених у вік старих дівок, а там, у тому, іншому житті я – чарівна принцеса. За мене і задля мене чоловіки роблять подвиги, вони ладні померти за мій погляд, посмішку, поцілунок. Іноді я мчу на коні назустріч вітру, в руках я тримаю меч. Тоді я - Янгол помсти, чи завойовниця. Мені підкоряються міста та люди. В цьому світі проходить моє життя.

Іноді я замислююсь. Можливо потрібно щось змінити, спробувати вилізти зі своєї конури та почати жити. Тоді я підхожу до дзеркала і бачу обличчя, з трьома підборіддями, фігуру, на якій неможливо знайти талію… і я йду до холодильника, дістаю тістечка і беру книжку і от я знов живу: морській вітер зриває з мене капелюха, але не лякаюсь, бо я - відважний капітан піратської шхуни…

В мене негарне тіло, але вільний дух. Коли б інакше склалося моє життя, може я була б іншою. Я б відвідувала тренажерні зали, масажні кабінети і звичайно басейн. Мене б запрошували на вечірки, я б фліртувала з чужими чоловіками і мріяла про справжнє кохання… могло б бути, але не буде. Тому я зараз іду до магазину, що б купити новий стос книжок і повернутись до мого світу.

2.

Якби хтось знав, наскільки мені все набридло. Кожен день одне й теж саме: хочу машину, хочу квартиру, хочу красеня чоловіка, хочу багато грошей, слави, популярності… тільки хочу… хочу … хочу…  Людська «жаба» безмежна. Вони, люди, ніколи не бувають задоволені. Чим більше вони мають, тим більшим стає «хочу». Тисячі років нічого не змінюється. Колись вони хотіли більше шкір та м’яса, потім більше горщиків та полотна, тепер більше грошей… ні, нічого не змінилось.

Я дуже старий. Не знаю навіщо я з’явився, певно в космосі щось змінилось, чи порушилось, і виник я. Спочатку мені подобалось виконувати бажання, але з часом я зрозумів, що це не робить нікого щасливішим. Людина завжди прагнутиме більшого.

Оце так-так, що то за чудовисько увійшло в мою книгарню. Мабуть дочка слона та гіпопотама, а волосся… жах. Може ти пішла б собі, маленька, гастроном з іншого боку вулиці.

Точно, прийшла по книжки. Люба, ти що, стільки набрала. Може вона їх з’їсть?

-         Ви мене кликали?

-         Я? Та ні.

-         Мені здалося. що я почула моє ім’я – Люба.

-         Вам таки почулось.

-         Так, певно. Я беру ці книжки.

-         Будь ласка.

3.

Знов моя «подружка» прийшла, вона мабуть цілий день читає. Цікаво було б подивитись, що за книжки. А ось бачу – Булгаков, Майн Рід, Сервантес, Толстой. Достоєвський. Ну, і апетит. А може в останнє виконати бажання. Чого вона бажає? Щось я не відчуваю. Мабуть втратив нюх. Де моє чарівне дзеркало? А ось воно. Але дивно. Не може вона нічого не хотіти. Треба ще послідкувати.

- Я візьму ось ці книжки. Розрахуйте, будь ласка.

- Ось, візьміть.

- Дякую!

4.

Я вже кілька днів спостерігаю і не бачу жодного особистого бажання. Звісно, вона бажає, але то врятувати Родіона Раскольнікова, то допомогти Маргариті. Дивна дівчина. Я маю розібратись. Це не дає мені спокою.

5.

- Добрий день, я вас часто бачу в моїй крамниці. Ви любите книжки?

- Так, дуже.

- Може, ви погодились би випити зі мною чашку кави.

- Згода, чому б ні.

6.

Як дивно! Вона така приємна дівчина. Мені соромно, що я казав про неї недобрі речі. Треба ж таке. Так, тисячі років не додають досвіду, ти володієш більшою кількістю інформації, і тільки.

Мене вразила її обізнаність та складність внутрішнього світу. Певно в книжках вона прожила безліч життів.

Потрібно зізнатись, що я вперше зустрів жінку, яка мені здається ровесницею за віком… і так тепло на душі і приємно. Може, вона ще прийде до крамниці.

7.

Якось незвично. Я вперше познайомилась з чоловіком і здається, що він зацікавився мною. Ніхто і ніколи не хотів зі мною товаришувати, ровесники завжди вважали мене дивачкою. І ще в нього такий теплий погляд.

8.

Ми п’ємо каву кожен раз, коли вона приходить до крамниці.  Я вже звик до неї, але вона все ще цікава мене. І за цей час я так і не почув бажання. В мене таке вперше.

9.

- Ми знайомі з тобою вже два роки, мені здається, що ти приходиш сюди вже не за книжками, ти перечитала їх всі. Я здогадався. Ти вчора взяла "Майстра та Маргариту”, але ти вже брала цю книгу. І стоси стали маленькі. Не більше двох книжок.

- Так, я не буду тобі брехати, ти надто дорогий мені. Я прихожу до тебе, бо ти єдиний мій друг. Коли тобі не приємно, я піду.

- Мені завжди добре і тепло з тобою. Я хотів би зробити тобі подарунок. Це важко пояснити, але я можу виконати твоє бажання. Будь яке, що б ти не захотіла: вічне життя, гроші, слава… будь що. Тільки, пам’ятай, воно буде одне, лише одне.

- Я мушу подумати.

10.

- Тебе не було тиждень. Ти якась зблідла. Все нормально?

- Так, все в нормі. Я не спала майже. Думала. Ти позбавив мене спокою. Я спочатку хотіла, стати стрункою, потім розумно, потім вирішила забажати кохання. Але зрозуміла, що це все примари і я не стану щасливішою. Мене поглине суєта. І ще я боялась, що втрачу тебе. Звісно в мене з’являться нові знайомства, але то все буде через те, що я красуня, чи розумна, а ти спілкуєшся зі мною, не тому що я гарна, чи популярна. Тому я вирішила відмовитись від бажання.

11.

Сьогодні вона знов прийде і ми будемо пити каву і до ранку говорити про долю Джека  Лондона і поезію Петрарки.

-         Привіт! Добре що ти прийшла!

-         Так. Це чудово!