Весна

Сп’яніла від перших успіхів, Весна з ентузіазмом взялася наводити свої порядки. Вона була ще молоденька, але діяла дуже успішно. За кілька тижнів їй вдалося розтопити сніг, де інде підсушити асфальт.

Вона викликала птахів та розбудила дерева.

Коли основна частина роботи була закінчена, Весна вирішила трошки розважитись. Вона вдягнула коротеньку спідничку та сіла в парку на лавку. Спочатку їй було сумно, тому вона дістала насіння та почала його лущити, спльовуючи у кошик поряд з лавкою. Іноді насіння потрапляло на асфальт і через деякий час навкруг неї утворився не дуже естетичний острівець зі сміття.

Вона поглянула під ноги і застидалася.. але в цей час її увагу привернула худенька дівчина, на вигляд їй було років п’ятнадцять. Вона йшла по стежці, важко загрібаючи ногами. Обличчя та вся постать виражали сум. Дівчинка підняла очі і в них Весна не побачила нічого, крім порожнечі.

Весна зосередилась і дівчинка сіла на лаві, поряд з нею та дістала сигарети і пляшечку "бренді-коли”.

Весна була трошки спантеличена, але вирішила не показувати цього і стала спостерігати.

Дівчина хвацьки відкрила пляшку, зачепивши залізну кришку  за бік лави. Кришечка злетіла, а на старій лаві з’явився ще один шрам. Дівчина зробила ковток, дістала з пачки сигарету, хвилину вона копирсалась в сумочці в пошуках запальнички, потім знайшла, підпалила і затягнувшись. З задоволеним виглядом вона відкинулась на спинку лавки. Вираз її обличчя змінився, тепер воно було задоволеним.

Весна піднялась та пішла вздовж стежки. Їй не хотілося обертатися. У неї всередині народжувалось кохання і вона мала його комусь подарувати.

Весна вийшла з парку і підійшла до метро. Там було багато людей, але вони всі кудись бігли, ніхто не хотів на неї дивитися.  Вона з сумом оглянула своє гарне зелене вбрання, підняла очі на голубе небо… і відчула, що тут воно нікому не потрібне, люди їхали по гроші… і весна пішла далі.

 За метро був базар. Дівчатка купували ласощі, грузин дуже голосно кричав, пропонуючи всім найсолодші банани. Три тітки з однаковою комплекцією та великими квадратними сумками, перекрикували одна одну пропонуючи горячи біляші та пиріжки з картоплею. Поодаль, прямо на підлозі, жінки в хустках, з завчасно постарілими обличчями, розклали прямо на землі свій товар: сир, молоко та овочі. Біля них товклися шустрі перекупки, які встигали торгуватися відразу з двома селянками, крутячись як дзиґи. Тут Весні не було місця.

Вона замислилась і не помітила, як її смикнули за рукав. Підвівши очі почула: "Тітко, дай копійку…”, - на неї дивилося замурзане обличчя циганчати. Весна розгубилася і посміхнулась, циганча  зрозуміло, що грошей йому не дадуть, тому висунуло язика і сказало слово, яке на щастя Весна раніше ніколи не чула, хоча здогадалась, що її образили.

Настрою вже не було і вона поспішила піти з базару. Не помітила коли опинилась на шкільному подвір’ї.

Її увагу привернув гурт школярів, що скупчилися за рогом будівлі. "Зараз я знайду, кому подарувати кохання”, - зраділа Весна. Вона підбігла до дітей ближче, але її збентежив дивний запах. Вона такого, ще не чула. Діти курили, але якось незвично. Вони стояли дуже тісно та передавали цигарку по колу. Потім закінчили і почали сміятися. Один з них помітив розгублену Весну і смикнувши другого за рукав, почав показувати  на неї пальцем. За секунду всі школярі дружно реготіли, а Весна поспішила далі від школи.

Вийшла вона в спальному кварталі. Серед двору на майданчику сиділи мами та спостерігали за своїми маленькими чадами. Діти верещали, бігали, їх вбрання нагадувало шахтарське після роботи. Більшість були застуджені і тому в них під носиками було мокро та зовсім не гарно… Весні стало бридко і  вона поспішила піти.

 За столиком сиділи діди. Вони забивали козла. Їх мова складалась з вигуків та матів…

В кутку на лаві троє хлопців в джинсах розливали по стаканах рідину, що була схожа за кольором на воду, якою помили пляшку з молока. Їх очі блищали. Весна стомлено зупинилась і, піднявши очі, помітила, що її погляд на хвилину зустрівся з поглядом хлопця з неголеним обличчям.

Хлопець підскочив до неї і вхопивши за руку потягнув до гурту. Весна незчулася, коли в її руці опинився стакан з мутною рідиною. Вона заплющила очі та зробила величезний ковток. В очах у неї враз потемніло, гірка рідина опалила нутрощі. Вона скривилася. Від виразу обличчя хлопці зареготіли, але по дружньому. Неголений ляснув її по плечу, назвавши "своїм хлопцем”. Весна зашарілася, вона невпевнено трималась на ногах і посміхалася "телячою посмішкою”.

Через деякий час хлопці розбалакались і вона дізналася, що вони приїхали з села на заробітки, а сьогодні у них вихідний і вони вирішили відпочивати.

Весна зрозуміла, що кохання їм не до чого, але від спиртного їй додалося сміливості і вона запитала, чи вони не знають, кому потрібно кохання. Хлопці сміялися хапаючись за животи, а ображена Весна вже зібралася йти, коли один з них смикнув її за рукав. На його обличчі на мить відобразилась складна для нього розумова робота, потім вираз обличчя став рівним і він сказав, що зараз всі відповіді люди шукають в Інтернеті, можливо і вона знайде.

Хлопець хотів ще щось додати, але весна вже бігла до "Інтернету”, вигукуючи слова подяки по дорозі.

Хто такий Інтернет, вона не знала, але інтуїтивно відчула, що він має жити в підвалі, що був через дорогу від двору.

В невеликому приміщенні стояли комп’ютери, за столом сидів сонний адміністратор і грав в "Quake”. Більшість машин була зайнята дітьми, які не відривали погляду від синіх екранів. Їх обличчя були такого ж кольору, як і монітори. Вони виглядали хворими. На очах були сльози від постійного уважного видивляння в дисплей.

Весна сіла за комп’ютер і ввійшла в "сіть”. Вона написала питання: "Кому потрібно кохання?” І натиснула "пошук”. За кілька секунд її накрила хвиля інформації, передивляючись яку, вона червоніла, шарілася… віртуальний світ "засипав” її  пропозиціями кохання будь - якої орієнтації, щедро доповнюючи їх малюнками. Весна відключила "нет” та не знаючи як закінчити роботу, ввійшла в "режим ігор”. В грі, яку вона вибрала, принц мав врятувати красуню принцесу… Весна гралася до ранку.

Вона вийшла з клубу, їй хотілося спати. Впіймавши першу ліпшу маршрутку, вона поїхала на окраїну міста. Знайшла гарний парк і вирішила лягти… кілька тижнів йшли дощі.

Весна прокинулась з новими силами і взялася до роботи. Необхідно було проконтролювати, щоб бджоли запилили вишні, сливи, абрикоси, яблуні, груші та городину. Тепер більшість справ у неї було за містом. Вона працювала не покладаючи рук, лише ввечері, коли після плідного дня вона йшла спати, в її грудях клекотало кохання. Їй хотілося його віддати, бо воно стало таке велике, що розпирало її, але вона терпіла, твердо вирішивши не віддавати його будь-кому, щоб не згубити цю "іскру”.

Одного суботнього вечора Весна причесала коси і вирішила зайти до сільського клубу. Вона уявила сором’язливу дівчину, невеликого зросту та стрункого парубка, яким вона подарує кохання, вона навіть дітей їхніх уявила…

В клубі грала музика, миготіли лампи… Весна прислухалась, смислу пісні вона не зрозуміла. Жінка співала солодким голосом про якісь "усі-пусі”. Весні стало гидко, ніби вона переїла солодких тістечок, але вона сміливо пішла в середину.  На щастя, "гидка” музика припинилась і голос Джона Ленона заспівав повільну пісню.

На душі у Весни стало легше. Вона сіла в куточку і почала спостерігати, навкруги кружляли пари. До неї підскочив юнак в клітчатій сорочці та валянках… жах, валянки весною, промайнуло в неї в голові… хлопець потяг її до танцювальної зали, не слухаючи її тихих пручань. Він боляче стискав їй руку і дихав перегаром в обличчя…

Весна вибігла на двір. Там на порозі клубу молодь курила цигарки, сидячи на бетоні, який сама ж активно запльовувала…

Весна пішла геть, подалі від людей, до лук, полів, пахощів квітів.

На цей раз Весна довго не виходила до людей. Коли б не кохання, що вона вже ледь стримувала, вона мабуть не пішла до людей більше б ніколи.

Місто, поки її не було, встигло забруднити молоді листочки пилом та гаром.  Весна важко зітхнула і стала розсаджувати квіти на клумбах. Зненацька вона почула фразу, що привернула її увагу. Говорила жінка, звертаючись до дівчини: "Ходімо зі мною. Там тебе всі люблять”.

Весна підвелась і пішла слідом за жінкою та дівчиною.

Через деякий час вони опинились у гарненькому будиночку, на його фасаді була вивіска "Молитовний дім”.

Коли Весна увійшла в середину, до неї підбігло зразу кілька жінок. Вони обійняли її та в один голос твердили, що дуже люблять її, але в їх очах вона не побачила нічого, крім холоду. Весна різко смикнулась та вибігла на повітря. Вона більше не знала, що робити.

Її робота була виконана і лише кохання не давало спокою. Вона бродила по запилених вулицях… доки не опинилась на Дніпрових кручах.

Навкруги було велике старе місто. Воно надихнуло Весну. Його мудрість входила в неї, йшла до самого серця.

Весна все зрозуміла. Вона розкинула руки та голосно закричала. Від того крику кохання вирвалось назовні. Воно стелилося пагорбами, вкривало місто і ті, хто ще не розучився чути, відчули той крик. Він наповнив їх новим сенсом, зробив життя змістовним.

Всі отримали любов. Вона була різна, це була любов до батьків маленьких брудних дітей, і любов до своїх чад дорослих, справжня любов до ближнього віруючих, любов до Батьківщини тих, хто раніше лише говорив це слово, не відчуваючи нічого, а ті, хто мріяв про кохання, нишком зітхаючи під простирадлом – закохалися…

Але найбільша любов прийшла до художника, що сидів на кручі. В той день він вже втратив останні краплі натхнення і відчував, що помер як майстер. На очах у нього були сльози, поруч лежав чистий аркуш паперу. Він побачив Весну і закохався по-справжньому. Він підійшов і простягнув їй руку, а вона простягнула у відповідь свою. Вони пішли по кручах, до гаїв, міцно тримаючись за руки, але Весна вже не була молоденькою весною, вона стала справжнім дорослим Літом.