Усвідомлення

В свідомість ввірвалося – СНІД. Вона не могла повірити і не могла не вірити. Тепер все більше не має смислу. Навіщо працювати, коли скоро все одно помреш? А кохання? Як йому зізнатись, що ти тяжко хвора, і він тепер може заразитись, а що, коли це вже відбулося, а що, як від нього ця страшна хвороба потрапила до її крові.

Хто зруйнував її молоде життя? Від кого вона отримала цей подарунок? Сльози не йшли, гіркота стисла горло. Чому вона? Було так гарно жити. Все складалося як треба. Цікава робота, коханий хлопець, майбутнє весілля. Вона навіть вибрала сукню. Тепер весілля не буде… нічого не буде.

Як сказати батькам? Вони не витримають. Єдина люба дитина. Їх донечка – хвора, смертельно хвора.

В голові роїться надія, а може вони помиляються, так. Вони всі помиляються. Вона здорова. Це - чужий аналіз. Хворий хтось інший, будь хто, не вона.

Але лікар сказав, що помилки бути не може і надія стихає.

Що тепер робити, як прожити ці останні роки. Можливо варто продовжувати жити так, ніби нічого не сталося. Але це буде шлях відступу. Інший шлях – заявити на весь світ про своє горе. Світ похитає співчутливо головою, і продовжить жити, а її не стане. Можливо, вихід в тому, щоб закінчити все сьогодні, в цей момент. Кілька пігулок і все. Ніяких виборів.

Вона згадала, що існують спільноти людей, що хворі на СНІД, можливо варто піти до них, вони зрозуміють, підтримають, створять ілюзію смислу, але то буде ілюзія. Скільки б людей навколо тебе не було, вмираєш ти сам.

Вона ще подумала, може варто інфікувати всіх, кого зможеш дістати, чому вона має страждати, а інші ні. Хай всі помруть. Але відігнала цю думку, її добре виховували.

Я не знаю, як вона вчинить. Маю надію, що зробить правильний вибір, хоча який вибір може бути при його відсутності. Звісно вона помре, але хто з нас житиме вічно?