Ліс

Дерева простягали свої зморщені віти, вони намагались схопити його… він біг. В вуха лунав страшний регіт. Він весь роздряпався. З ніг сочилась кров. Він не відчував болю. З очей лились сльози від вітру. Сил не було. Не було злості, лише сліпе бажання зникнути, не бути більше. Щоб припинився цей біг.

Ще один ривок і сили скінчились. Він впав… нічого не відбулось. Ніхто страшний не підійшов до нього, не з’їв його тіла, не випив крові. Віти дерев тихо погойдувались і він помітив, що ця ніч і цей ліс прекрасні. Як зачудований він дивився навкруги… до нього прийшло розуміння безглуздості його втечи… і він почав жити, але часу лишилось мало, більшість він витратив на гонку. Через кілька хвилин він зник, так і не встигнувши отримати насолоду від краси життя.