Наталка звісилась з печі так, що стала видно вулицю. Там було брудно та вогко. Її пересмикнуло від небажання лишати теплу постіль і йти на холод, але вона мусила доїти корову, бо мати пішла на ферму.

Дівчина зістрибнула на підлогу, в хаті було не натоплено, тому її ноги відразу вкрились мурашками. Вона почала швидко натягати теплий одяг.

За кілька хвилин вона вже йшла по двору до кошари, розганяючи курей…

Була субота, тому ввечері Наташа зібралась на танці. Зайшли подруги, довго чепурились біля дзеркала, пританцьовуючи під музику старого магнітофону "Маяк”. Він періодично стихав, тоді хтось з дівчат перевертав касету та запихав у проміжок між касетою та головкою магнітофона ножиці, і музика знов починала лунати.

О десятій дівчата вийшли на вулицю. Їх начищені чоботи на шпильках відразу стали брудні. Був вітер. Він задував під короткі спідниці, тому подруги виклацували зубами.

До клубу майже бігли, але на підході стишили ходу, протерли чобітки серветками і пішли повільно, злегка хитаючи стегнами.

На порозі стояли хлопці. Вони прискіпливо оглядали новоприбулих. Дівчати випростали спини і не поспішаючи продефілювали до фойє. Там покрутились біля дзеркала і пішли до зали.

Танці тільки почались, тому більшість сиділа. Наталці було холодно і вона почала звати подруг танцювати. Лунала стара пісня, про американського боя, з яким бажала поїхати солістка "Комбінації”.

Наташа танцювала, але не припиняла озиратись на двері. Вона чекала.

З Андрієм вона познайомилась на минулої суботи. Він був високий, симпатичний, а головне - з міста. В селі мешкала його бабуся. Він провів її додому і вони ще довго стояли біля її хвіртки, поки  мати не почула і не запалила світло в коридорі.

Почався повільний танок. І якраз зайшов він. Наталка розвернулась і пішла до дверей, роблячи вигляд, що йде до виходу, але він пройшов навіть не привітавшись. Наташа завмерла біля виходу і сіла на стілець, поряд з завклубом, дядьком Борисом.

Завклуб був вже "під градусом”, тому швидко зорієнтувався і, ухопивши дівчину за руку, потягнув до танцю. Вона спробувала пручатись, але з того нічого не вийшло, тоді вона стала спостерігати за Андрієм. Він танцював з її подругою, Мариною. Мило посміхався, шепотів їй щось на вухо, від чого та голосно реготала.

Додому Марина пішла з Андрієм. Поки тривала дискотека Наталка усіляко намагалась привернути його увагу, виходила на двір, коли він палив там з хлопцями  , танцювала з усіма хлопцями, іноді навіть сама їх запрошувала. Коли він сідав, вона неодмінно танцювала навпроти нього. Це помітили всі подружки і насолоджувались її невдачею.

Наталка йшла сама. Їй було дуже гірко. Весь тиждень вона мріяла про зустріч, але звісно не таку…

-         Наталка, зачекай, - почула вона окрик. То був сусід, Володя. Невисокий конопатий, завжди врівноважений та привітний хлопець, її друг дитинства, що не раз зізнавався їй в коханні.

-         Чого тобі? - Огризнулась дівчина, але відразу ж зраділа, надто тяжко було йти додому переможеною.

-         Хочу тебе провести.

-         Так ходімо.

Вони сиділи на лавці. Володя виніс батькового кожуха і підіслав, що б Наташа не замерзла. Він обняв її за плечі і був щасливий вже з того, що мав. Вони тихенько розмовляли, згадували дитинство, школу. Наташа закінчила одинадцять класів, але не поступила до медичного училища, тому сиділа вдома, допомагаючи по господарству. Володя був старший, він закінчував сільськогосподарський інститут.

-         Наталко, а давай одружимося?

-         І що…

-         Ну, як це що, я ж люблю тебе. Господарство в нас буде гарне. Я один син. Діти будуть, дім. Ми будемо щасливі.

-         Ага, так як мої батьки, - вона тяжко зітхнула, - підйом о п’ятій ранку, не вихідних тобі, нічого, бруд, сирість, холод.  Не хочу я так. Потім ти засумуєш, пити почнеш, як всі чоловіки у нас на селі. Діти брудні в калюжі, фу, - вона зморщила носик.

-         От чого ти така? Живуть же люди.

-         То й хай живуть як свині, а я хочу в місто.

-         То давай разом.

-         І жити де будемо? А тут батьки в тебе, да і освіта сільська – агроном, а в мене і тої немає. Несерйозно це.

-         Дарма ти так, молода ще…

-         Теж мені дорослий, - вона різко підвелась і швидко пішла, зачинивши калитку.

На наступний рік Наталка поступила до училища, потім закінчила інститут. Стала працювати лікарем в обласній лікарні.

Їй було двадцять вісім. Вона мала роботу і кімнату в гуртожитку. Приходила пізно, рано вставала. Хворих завжди вистачало. На роботі її хвалили.

Одного разу, приїхавши додому, вона вийшла на двір. Її увагу привернув веселий сміх. По дорозі верхи на коні їхав хлопчик, поруч йшов чоловік, тримаючи коня за повід. Він спинився і вона навіть скрикнула, то був Володя, її колишній друг.

Він чемно привітався. Хлопчик був його сином. Володя помужнів і не виглядав кумедним, як колись, навіть навпаки, привабливим. В нього було засмагле обличчя і груди. Жінка поглянула уважно і почервоніла як підліток, від думки, що в неї промайнула.

Вони поговорили кілька хвилин і він пішов, а Наталія Семенівна відчула себе самотньою.