Більшість були люди у віці, лише кілька молодих дівчат освіжали натовп. Двоє постійно тримались за руку, щось шепотіли одна одній і сміялися, закриваючи ротики долоньками.

Ще одна трималась осторонь від всіх і привернула мою увагу. Вона уважно слухала екскурсовода і постійно знімала все на маленький цифровий фотоапарат.

Я почав за нею спостерігати. Старий замок мене мало цікавив. Я бачив його безліч разів.

Дівчина була середнього зросту, коли б я був трохи нижчій, вона, певно здалась би мені високою. В неї була спортивна статура, що вдало підкреслювалась маленькою чорною кофтинкою з відкритими плечима і джинсами. Поперек вона перетягла спортивним светром, зав’язавши його рукава вузлом. На спині був невеликий рюкзак. Всі речі мали лайби відомих виробників, що свідчило про їх належність до світу фірмових магазинів.

На вигляд їй було років вісімнадцять, хоча могло бути більше. Волосся вона зібрала в два довгі хвости.

Я подумав, що вона мусить мати чарівну посмішку. Я підійшов і сказав їй про це. Вона посміхнулась. Посмішка справді була приємна, вона зробила дівчину ще більш привабливою. Ми познайомились. Виявилось, що вона в місті сама. Приїхала до замку і почувши, що йде екскурсія, приєдналась.

Тоді я запропонував ходити разом.

Я фотографував її на всіх кутках фортеці, але не дав їй жодного разу відзняти мене.

Гуляючи, ми відстали, і я запропонував зазирнути на нижній поверх, де були камери допиту. Ми спустились в підвал. Я дуже добре вивчив це місце.

Мою нову знайому звали Мар’яна. Вона була у захваті від підземелля. Їй подобались вологі сірі стіни та двері камер.

Ми зайшли в одну з них. Мар’яна відразу ж всілась на стілець для допиту. Я її сфотографував. Потім підійшов дуже близько, нахилився до її обличчя… вона заплющила очі… я взяв її руку і прив’язав до стільця. Вона не виказала опору, тоді я прив’язав і другу руку.

Сів навпроти. Вона розплющила очі і подивилась на мене з запитанням. Я продовжував мовчати.

"Що ти робитимеш?” - спитала Мар’яна з грайливою нотою в голосі. "Допитуватиму тебе”, - в тон відповів я, і не даючи їй сказати наступну репліку, почав оповідати про дитинство і ігри в цьому підвалі.

Я помітив зацікавленість в її очах. Вона хотіла грати.

Я спочатку дізнався її біографію. Виявилось, що вона старша ніж я вважав, їй було двадцять шість, але вона добре слідкувала за своєю зовнішністю. Мала на те можливості та час. П’ять років тому вдало вийшла заміж. Її чоловік був старшим і мав непогані прибутки, тому міг дозволити собі утримувати молоду дружину.

Вони познайомились в кафе, вона там з дівчатами святкувала закінчення інституту. В той вечір перепила, і він відвіз її до себе ночувати. Потім вже не відходив від неї.

 Вона подумала і погодилась стати його дружиною. Він їй ні в чому не відмовляв. Дівчина жила як королева. Жодного дня в своєму житті не працювала, але це її не бентежило. Її батьки були селянами. Все їх життя було тяжкою працею. З дня в день вони рано підіймались і робили одне і те ж саме. Для Мар’яни таке життя здавалось жахом.

Батьки не підтримували її вибір, вони вважали, що людина має працювати, а не сидіти на шиї в іншої, але з часом змирились.

Мар’яна мала багато вільного часу, тому жила як хотіла, подорожуючи та займаючись різними екстремальними видами спорту: стрибала з парашута, пірнала з аквалангом, спускалась до печер, весь час їй хотілося чогось нового та цікавого. Вона була схожа на алкоголіка, що ніяк не міг втамувати спраги. Вона любила життя і хотіла жити.

2.

Я вислухав її розповідь, але не поспішав відв’язувати їй руки. Пройшло вже кілька годин, з того часу, як ми були тут і в неї вони певно замліли. Вона покрутилась на сидінні і попросила мене відв’язати мотузки, але гра починалась тільки зараз.

 Я уважно подивився на неї і сказав: "Мені здається, що ти не все мені розповіла, а я хочу знати все”. Вона смикнулась, потім сіла і сказала, що їй це набридло і вона хоче піти звідси. Я мовчав. Вона повторила свою фразу невдоволеним голосом. Та на мене такі речі не діють. Тоді вона спробувала вмовити мене, вдаючи спокій.

З того нічого не вийшло. Я сказав, що випущу її звідси тільки тоді, коли вона скаже мені всю правду.

Вона заклепала очима і спробувала сказати, що вона не знає, про що мова.

Я підвівся, підійшов близько та схилив своє обличчя до її, вона знов заплющила очі і подалась до мене, але я не став її цілувати, а зашепотів на вухо: "Люба, коли ти одружена, то чому йдеш з незнайомим чоловіком у підвал”. На хвилину в неї відняло мову. Вона зробила ображене обличчя, а потім випалила з пристрастю, якої я не очікував: "Коли хочеш знати, мій чоловік помер! Задоволений! Відв’яжи мене.”

Я пройшов до свого місця і зробив уважний вираз обличчя: "Так, цікаво, ти про це не казала. Можеш більш детально?” Вона була зла: ”Якого біса взагалі я маю тобі відповідати, я запроторю тебе до в’язниці…” Я щиро розсміявся: "Ми й так у в’язниці, люба. Доречи, шукати нас ніхто не буде, ти ж не була з екскурсією, тому твоє зникнення не помітять”. Вона виразила свою думку з цього приводу брудною лайкою. Мені було чути таке не вперше, тому я швидко пережив цей момент і провадив своє: "Розповідай, що сталось з твоїм чоловіком”.

-         Я вже сказала, що він помер.

-         Знаєш, мені здається, що ти брешеш.

-         Як знаєш, - вона відвернулась і задрала носик в гору. 

-         Я розповідав, що ми тут мучили котів, але їх ми не лише прив’язували, але й катували. Ось тут у куточку є молоточок, а ось і він. Так от, ми дробили їм кістки. – Я демонстративно підійшов до кутка і взяв маленький молоточок.

-         Що ти збираєшся робити? Припини, це вже давно не смішно. Коли тобі так важливо, то я розповім, - вона зблідла, коли я підійшов до її руки з молотком. Її губи затремтіли, але вона взяла себе в руки і почала говорити. Я був у захваті від її витримки. Інша, на її місці, вже давно б розревлась, влаштувала істерику, а вона лише вилаялась.

-         Це сталось рівно місяць тому. В нас була вечірка. Дуже багато гостей, ділові партнери чоловіка, навіть моїх батьків запросили, вони сиділи в кутку і мені було боляче дивитись, як їм не зручно, що вони тут і взагалі що вони існують. Я добре запам’ятаю той вечір. На мені була нова біла сукня. Він подарував її напередодні. Все було звичайно, музика, танці, карти, коли мій чоловік підняв бокал і сказав тост, щось на зразок того, що ми дуже щасливі разом і відпивши, впав на підлогу, я підбігла до нього… пам’ятаю плями від вина, що ніби кров, виливаючись з бокалу, залишились на моїй сукні. Лікарі сказали, що то був ціаністий калій. Не розумію звідки він взявся, - вона виглядала засмученою. В кутку синіх очей блиснуло, щось схоже на сльозу, але можливо мені здалося. Це вже було цікаво. На цьому розповідь не закінчилась, вона продовжила - Його поховали в зачиненій труні. Лікарі сказали, що отрута зробила його обличчя страшним. Я навіть не попрощалась з ним… Жити в будинку, де все мені нагадувало його, я не змогла, тому поїхала подорожувати. Ти задоволений?

-         Не зовсім. Мені б хотілося почути цю історію в деталях, - я взяв молоток і підкинув у повітря, впіймавши за кінчик. Вона покосилась на нього.

-         Якщо ти думаєш, що я знаю хто це зробив, то помиляєшся. Отруту міг підсипати будь хто. Можливо вона була взагалі не для нього. Він був впливовою людиною. Партнери по бізнесу, конкуренти, будь хто міг бути зацікавленим, його син, врешті решт. Він отримав великий спадок і наскільки я знаю, не любив батька.

-         Спробуй згадати в деталях той вечір.

-         Навіщо це тобі, - вона злилась, навіть не намагаючись цього приховати, - Я безліч разів намагалась пригадати, щось суттєве, але не змогла. Міліція закрила справу, не зумівши знайти будь які сліди. Ти ж знаєш наших ментів. Краще відв’яжи мене і ідемо, вже мабуть стемніло.

-         Чекай, я хочу поставити ще кілька запитань.

-         Слухай, в мене таке враження, що ти перейшов всі кордони звичайної цікавості.

-         Коли я починаю допит, то вже не можу спинитись.

-         Ти ненормальний, маніяк.

-         Хай так. Але я хочу знати, які насправді стосунки були між тобою і чоловіком.

-         Спочатку розв’яжи, - я підійшов, поправив їй волосся, що спало на лоба, але розв’язувати рук не став. Вона зрозуміла мої наміри і схопила мене ногами, в неї була міцна хватка, не знаю, чого вона хотіла тим домогтися, але я вирвався і засміявся. Тоді вона почала говорити.

- Коли я виходила заміж, то не любила чоловіка, але він гарно ставився до мене. Це одруження мало дати мені можливість жити так, як я завжди мріяла, не відмовляючи собі ні в чому. Але я не знала, що мене чекає. Коли б мені довелося просто спати з ним, то це не було б так погано, але він виявився імпотентом в свої п’ятдесят п’ять років.

-         Чекай, ти розповідала, що ночувала в нього в перший вечір вашого знайомства?

-         Але ж я не казала, що ми були близькі. Я напилась і заснула, а він мене вклав спати. Тим певно він мені і сподобався, що не скористався моєю безпорадністю. Я ж не знала, що він і не зміг би цього зробити.

-         А що, крім відсутності сексу, тебе не влаштовувало? Як на мене, то це навіть краще, не треба спати з людиною, що годиться тобі в батьки.

-         Він примушував його збуджувати, втішаючи себе надією, що він зможе. В нього було безсоння і до самого ранку він змушував мене це робити… мені гидко згадувати.

-         Деталі можеш випустити. Ти молода і звичайно прагнула кохання.

-         Так, я хотіла кохати, але якщо ти ведеш до того, що я мала коханця… розумієш, мене так виховали, що має бути один чоловік. Ти мені не віриш, але це правда. Кілька разів були моменти, коли б я могла зрадити, але щось мене спиняло. Крім того, він міг би перевірити, чи не була я з іншим.

-         Не дури мені голову, це не можливо.

-         Да йди ти…

Вона відвернулась. Розуміючи, що дістав її, я підійшов та розв’язав їй руки. Вона спритно підвелась та підскочила до дверей. Смикнувши кілька разів, зрозуміла, що вони зачинені. Я також смикнув: ”Здається двері автоматично закрились, певно, я забув підкласти цеглину. Ми вдвох тепер ув’язнені тут.” Вона зблідла і почала важко дихати. Я злякався, бо вона виглядала, як людина перед припадком епілепсії. Ледь чутно вона прошепотіла, що в неї бувають приступи клаустрофобії і вона задихається. Я підтяг її до вікна, вона виявилась досить важкою, я поставив її обличчям до віконця з гратами. Мар’яна вдихнула свіже повітря і заспокоїлась. Я опустився на лавку, продовжуючи тримати її за плечі.

Ми просиділи так хвилин з п’ятнадцять, коли вона сама продовжила: "Була одна людина, що розуміла мене. Ми ровесники. Його ім’я Андрій. Він працював на мого чоловіка, той довіряв йому і просував по службі. Андрій часто бував в нас. Ми потоваришували, певно тому, що мали багато спільного. Він так само був з бідної родини, його батько був аптекарем, мама померла, всього в житті він мусив досягати сам. Я відчувала, що він близький мені, як ніхто. Одного разу я розповіла йому все. Він щиро співчував, я була йому вдячна. Мені здавалось, він закохався в мене, але між нами не було близькості”. Я відчув, що зараз довідаюсь про щось важливе: "Скажи, чи ти розмовляла з ним у той вечір?” Вона зблідла: "Так, після ночі, чоловік мене образив, сказав, що я нічого не можу, тому що я несправжня жінка. Він задів мене за живе, весь день я плакала, а ввечері пожалілась Андрію”.

"Послухай, чи не припускаєш ти, що це Андрій міг вбити твого чоловіка?” - Я помітив, що вона здригнулась, потім підвелась, звільнившись з моїх обіймів і сказала: "Ні.”

3.

Ми вклалися спати. Я переконав Мар’яну, що завтра нас обов’язково хтось знайде і витягне. Вона заспокоїлась та заснула.

На ранок ніхто не прийшов. Хотілось їсти. Дівчина почала нервувати. Вона ходила по кімнаті, потім заспокоїлась і сіла. Я вирішив говорити. Спочатку розповідав історії з дитинства, а коли вона розслабилась, спитав: "Чому чоловік назвав тебе несправжньою жінкою?”. "Я так не казала”, - спробувала викрутитись Мар’яна.  Але я вів далі своє, назвавши її неправдивою. Вона образилась і вигукнула: "Хочеш знати, я ще дівчина. Жодного разу я не була з чоловіком! Задоволений?!”. Вона відразу якось знітилась і стала схожа на маленьку ображену дитину. Я їй повірив.

-         Так ти впевнена, що Андрій не вбивав твого чоловіка?

-         Я так думаю, хіба я можу відповідати за інших?

-         Але ж ти хотіла його смерті?

-         Не знаю. Все відбулося швидко.

-         Зізнайся, що мріяла, що б він помер. Можна, звісно, було б розлучитись, але тоді ти б втратила все, що здобула.

-         Так, напевно.

-         І знаєш, я розумію, як все відбувалось. Ти давно запланувала прибрати чоловіка, але це потрібно було зробити чужими руками. Ти обрала Андрія. Чоловік йому довіряв, а ти могла на нього впливати, накручуючи його та підігріваючи в ньому надію, що будеш його. В той вечір ти все розрахувала. Розповіла йому чергову історію і він обурився, тому з’їздив додому і взяв в батька в аптеці отруту…

-         Хай буде так.

Вона стомлено сіла. Я підійшов до дверей та відкрив замок. Вона посміхнулась іронічно і сказала: "Я знала, що ти закрив двері”, - і пішла не обертаючись.

4.

Будинок був шикарний. Я сидів в вітальні і пив віскі з льодом: "Як в американському  кіно”, - майнула думка.  Крім мене в вітальні були Андрій, Мар’яна, і Сашко, син господаря будинку. Я насолоджувався миттю. Інші сиділи і дивились на мене з запитанням. Я дістав диктофон і включив… Мар’яна була бліда. Після того, як закінчилась плівка з нашим останнім діалогом, Андрій одягнув окуляри і спитав, що це все означає. Він був спокійний.

Сашко засміявся і сказав, що він давно підозрював мачуху і вбивстві батька, тому найняв мене, тепер в нього є докази і він передає справу до суду.

Мар’яна зойкнула та впустила стакан, він впав на підлогу, але не розбився. Всі обернулись і побачили небіжчика. Він стояв та посміхався. Всі замовчали, а він підійшов до графину, неквапливо налив віскі та сів: "Дуже цікаво було вас послухати, шановні. Тепер ви, певно, за законом жанру хочете пояснень. Я вам їх дам. Цей трюк вже давно придумали ми з Андрієм. Він сказав, що є такі ліки, прийнявши які, людина виглядає, як нежива. Мені давно хотілося подивитись, що буде коли я помру. Особливо мене цікавила поведінка моєї любої дружини та синочка. Ви, дорогі, виправдали всі мої сподівання. Тепер я знаю достатньо,” – він підвівся і вийшов.

5.

Це було занадто, навіть для мене. Коли я погодився на цю роботу, то не думав, що все так обернеться. До того я працював слідчим, потім мене звільнили. Я вештався без роботи, тому зателефонував Сашку, якого знав з дитинства, але тоді він жив з матір’ю. Про його батька я лише знав, що це черства та жорстока людина, що била матір і тому вона одного дня втекла забравши маленького сина.  Це з ним разом ми мучили кішок в підвалі, правда не в тому, де я був з Мар’яною, а  в іншому, що знаходився в дев’ятиповерховому будинку на нашій вулиці.

Виявившись втягнутим в цю історію, я вже не міг не втрутитись. Я розумів, що чекає Мар’яну з її деспотичним чоловіком. Одного дня я зважився, можливо вперше в житті, я вчинив так, як підказувало мені серце. Я купив ціанистий калій, проліз вночі в будинок, не знаю, як мені це вдалося, скрізь була сигналізація, і підсипав отруту в ліки Мар’яниного чоловіка. 

Вранці його знайшли мертвим. Між лопаток в нього стирчав ніж.  Хтось випередив мене. Я підозрюю Сашка, адже він боявся і ненавидів батька, але іноді, коли Мар’яна спить біля мене скрутившись калачиком, страшні підозри не дають мені заснути, тоді я йду в дитячу кімнату і вдивляюсь в обличчя моєї дочки, намагаючись в ньому знайти відповідь на питання, що мучить мене всі ці роки.